Читати книгу - "Лялька, Айрін Сторі Irene Story"

Чотири людини. Чотири професіонали, не дивлячись на вік. Чотири людини, яким Елена могла і довіряла. Чому саме вони? Багато працювали разом. Є досвід. Вони бачили її в роботі, знають її. Але саме чомусь цю команду не допустили до розслідування смерті її чоловіка. Можливо, тому що і його вони добре знали. Напевно керівництво не хотіло прояву упередженого ставлення до справи. Але на дзвінок і прохання Елени ранком цього дня пролунала ствердна відповідь, що викликало одразу і радість, і нерозуміння. Радість – це було зрозуміло: Елена буде мати підтримку тут, у Севільї, серед незнайомих співробітників. А нерозуміння все ж таки через те, що цю оперативну групу не допустили до розслідування вбивства столичного прокурора. Упереджене ставлення чи ні, але ж Елені було зараз дозволено продовжувати роботу над справою, однією з жертв якої став друг її дитинства.

Тепер їх було п’ятеро: Каталіна, Ернесто, Фабіо, Патрисія та Елена. І вони разом мали докласти максимум зусиль, щоб виграти час до наступного вбивства. Розслідування повністю передали їм, а Федеріко Кортес та сеньйор Діас стали лише консультантами, думкою яких цікавитись було не обов’язково.

І це рішення справило враження на всю Севілью. По-перше, в засоби масової інформації передали офіційне попередження для молодих чоловіків та жінок, щоб вони особливо остерігались нових знайомств та незнайомців серед їхнього оточення. Це означало, що дійсно відбувається щось серйозне, якщо вже це поширюють новинні портали та телебачення. По-друге, внутрішньо для відділку це стало застереженням, що новоприбула пані прокурор може зробити та внести кадрові зміни ті, які лише побажає, тому, можливо, все ж таки треба до неї ставитись з повагою і не заважати працювати. Хоча, на радість для Елени, Федеріко перестав кружляти навколо неї щохвилини. Це був бонус, приємний бонус. Лише один раз до Елени звернувся сеньйор Діас, спитавши, чи їй ще щось потрібно, якісь зміни. В інтонації його запитання сеньйора Рівера почула натяк на сарказм, але вирішила не реагувати на явну провокацію, а сказала у відповідь, що їм з командою дійсно потрібно більший кабінет, аби вони могли розміститись там разом. За дві години це прохання було виконано. І більше Діас навіть і не намагався якимось ще чином «запитати» щось в Елени.

- Мене ти теж заміниш?

Елена та Альдо сиділи в кафе поблизу відділка під час обідньої перерви.

- З тобою буде працювати Ернесто. Він, звісно, може здатись антисоціальним, але він надзвичайний кримінолог.

- Я взагалі-то пожартував. І приставляти до мене нікого не потрібно, Елено. Я працюю сам. І ще жодного разу, як мені здається, не нашкодив тобі чи розслідуванню.

- Так, але так буде краще.

- А я думаю, що гірше.

- Чому, Альдо? Ти сам знаєш, що хтось підроблював документи, твої висновки по вбитим. Розслідування взагалі хотіли звести нанівець, прикрити. І ти думаєш, що весь відділок про це не знав? Ні. Всі знали.

- Я не знав.

- Ти б ще «частіше» виходив зі свого Підземного світу.

- Порівнюєш мене з Аїдом?

- Що? Ми не про це зараз. То ж вирішено – з тобою буде працювати Ернесто. І це не обговорюється. І йому ти можеш віддавати всі документи і ділитись всіма результатами проведеної роботи.

- А як же правило «з рук в руки»?

- Він мені обов’язково передасть.

- Віриш йому?

- Їм усім. Тут вони вчотирьох- моя сім’я.

- Зовсім тут дискомфортно?

- Не бачу сенсу шукати тут комфорт. Закінчу роботу над справою – і поїду.

- Може якось сходимо в театр?

- Ні, дякую. По-перше, купа роботи. По-друге, до театру я тепер маю інше ставлення.

- Мені подобається спілкування з тобою, Елено. Я б хотів його продовжувати й надалі.

- Альдо, ми його навіть не починали. Вибач.