Читати книгу - "Дволикий шлях, Burka D"

Безпритульний, весь закутаний у лахміття, помітив лікаря й підняв на нього благальний погляд. Лікар на мить зупинився, розглядаючи його. Щось у цьому чоловікові викликало в нього почуття тривоги.

— Гей, пане, — прошепотів безхатько, ледве рухаючи губами. — Чи можете дати трохи грошей на їжу?

Лікар підійшов ближче, відчуваючи холод ночі, що пронизував до кісток.

— Чому ти не працюєш? Якщо тобі так холодно і ти голодний, чому не знайти роботу? — спитав він, і його голос прозвучав жорстко, хоча всередині нього розгорілося цікавість і щось ще, темніше.

Безпритульний зітхнув, опустивши голову.

— Робота в мене була, та я її втратив. Хвороба згубила, тепер ніде не беруть, — сказав він, тремтячими руками підтягаючи до себе драну куртку.

Лікар дивився на цього чоловіка, і його серце наповнилося дивним почуттям. У очах безхатька він побачив своє можливе майбутнє. "Що, якщо моя лінь одного дня доведе мене до такого ж стану?" — подумав він.

— Я допоможу тобі, — несподівано для самого себе сказав лікар і присів навпроти чоловіка. Безпритульний подивився на нього з вдячністю, у його очах спалахнула надія.

— Дякую, дякую, пане! Ви навіть не уявляєте, як це важливо для мене. Я знав, що зустріну добру людину, яка допоможе...

Безпритульний продовжував дякувати, але лікар уже не слухав. Усередині нього йшла боротьба.

Лікар мовчки відкрив свій дипломат, який завжди носив із собою. Усередині лежав старий, забутий скальпель. Він взяв його в руку і подивився на безпритульного. У його очах було щось, що змусило безхатька завмерти.

— Пане, що ви... — почав він, але не встиг договорити.

Лікар зробив кілька швидких рухів, і лезо скальпеля вонзилося в тіло безпритульного. Перший удар був нанесений у живіт, наступний — у груди. Безпритульний видав тихий стогін, його очі розширилися від жаху і болю. Він не міг повірити в те, що відбувається. Лікар продовжував наносити удари, його обличчя залишалося холодним і безпристрасним. Він не відчував ні гніву, ні радості — лише якесь дивне, відсторонене задоволення.

Коли тіло безпритульного обм'якло і його дихання припинилося, лікар піднявся, його руки були в крові. У голові мелькали думки, які здавалися чужими і далекими. Він повернувся і пішов геть, залишаючи позаду місце свого гріха.

Проходячи по пустих вулицях, він намагався осмислити те, що сталося. Як це могло статися? Як він міг зайти так далеко? Відповіді не було, лише порожнеча всередині і відчуття, що він перейшов межу, за якою вже немає повернення.

Повертаючись додому, він відчував тяжкість на душі, але разом із тим і дивне полегшення. Він усвідомив, що те, що він зробив, було неправильно, але вже нічого не можна було змінити. Можливо, саме це відчуття звільнення і було тим, чого йому не вистачало всі ці роки. Пригадалися обличчя пацієнтів, їхні страхи і надії. Він завжди був для них джерелом розради, але тепер сам потребував її, якої ніхто не міг йому дати.

Минув рік відтоді, як священник розправився з тренером. Його внутрішній голос, що спрямовував його через усі випробування, тепер звучав не так упевнено. Але це не завадило виявити останній смертний гріх.

Тим часом, лікар жив своїм життям, намагаючись забути той жахливий інцидент із безпритульним. Він повернувся до своєї роботи, але щось змінилося. Його пацієнти помітили, що лікар став більш відстороненим і замкнутим. Він здавався заглибленим у свої думки, і його очі все частіше відображали не доброту, а втому і занепокоєння.

Лікарня і пацієнти більше не приносили йому задоволення, яке він колись відчував. Випадок із безпритульним не відпускав його. Спогади про той день переслідували його, перетворюючи ночі на кошмар. Йому снилися сни, в яких він бачив обличчя безхатька, його благальний погляд і біль, відображену в очах. Ці сни перетворювалися на видіння, які супроводжували його і вдень. Він бачив тіні, що миготіли в кутах кімнат, чув шепіт, який не міг визначити, і відчував присутність чогось зловісного.

Священник, який стежив за лікарем, знав, що його час прийшов. Він бачив, як лікар повільно занурюється в безодню відчаю і страху, і вирішив, що настав час діяти. Він використовував свої здобуті сили, щоб посилити кошмари і видіння лікаря. Щоночі священник зосереджувався на лікареві, спрямовуючи на нього свою темну енергію.

Лікар прокидався серед ночі в холодному поту, його серце билося як божевільне. Він знав, що це не просто кошмари — це щось більше. Він почав втрачати контроль над собою, відчуваючи, що його розум повільно занурюється в безумство. Він намагався знайти відповіді, звертався до колег і психотерапевтів, але ніхто не міг допомогти. Його стан погіршувався, і він почав уникати спілкування з людьми, замикаючись у своєму кабінеті або вдома.

Одного разу, в чергову безсонну ніч, лікар вирішив прогулятися по глухих вулицях міста. Він сподівався, що свіже повітря допоможе йому трохи заспокоїтися. Але, вийшовши на вулицю, він відчув, що щось не так. Ніч здавалася занадто тихою, і в повітрі витав незрозумілий холод. Він йшов по провулках, поки не натрапив на темну фігуру, що стояла в тіні.

— Хто ти? — спитав лікар, намагаючись приховати тремтіння в голосі.

Фігура зробила крок вперед, і в блідому світлі вуличного ліхтаря лікар побачив священника. Його очі горіли холодним вогнем, а обличчя було безпристрасним.

— Ти знаєш, хто я, — відповів священник. — Я той, хто принесе тобі звільнення.

Лікар відчув, як холод пронизує його до кісток. Він хотів утекти, але ноги не слухалися його. Священник повільно наближався, його голос звучав як крижаний шепіт.

— Ти грішний, і твій гріх тягне тебе на дно, — продовжував священник. — Я тут, щоб допомогти тобі. Твоя душа вже давно продана, і я прийшов, щоб забрати її.

Лікар спробував закричати, але його голос застиг у горлі. Священник підійшов впритул і поклав руку йому на плече. У той момент лікар відчув, як його тіло наповнюється нестерпним болем. Він впав на коліна, його розум наповнився видіннями жаху і тьми.