Читати книгу - "Мідь та Золото, Анна Стоун"

Рада закотила, очі не став це коментувати. Ще півгодини тому, Філіп ще раз просив їхати швидше. Вийшовши з дормезу, вона склавши руки, подивилася на гори, які тепер їх оточували майже з усіх боків.

Провідник, смаглявий чоловік з маленькими карими очима, зістрибнув з коня і підбіг до Альбрехта.

- Він каже, що післязавтра вже будемо на кордоні! – крикнув хлопець, щоб почули всі, а потім тихіше спитав. - Султан справді думає, що повідомити Гордія про нас це розумно?

- Я лише виконую накази. Вам нема про що переживати! Гордій не буде проти приїзду артистів. Він може лише попросити менше користуватися магією! – відповів йому провідник.

Альбрехт кивнув головою. Загалом Рошан мав рацію. Без цього виникло б багато запитань щодо мети їхнього прибуття в імперію. А так було гарне прикриття. На прощання султан попросив нікому не розказувати, про справжню мету подорожі. Це було дуже небезпечне завдання, і краще тримати язика за зубами.

Але Альбрехт, незважаючи на «чисті» документи, дуже хвилювався. І все через ту людину, що приходила йому у снах. Може він імперський шпигун, і Гордій тепер все знає?!

   Тут до нього підійшла Рада, і йому довелося на якийсь час відволіктися від своїх думок. Вони та ще кілька людей з їхнього загону наклали захисні заклинання від диких тварин, а потім повернулися до карети.

- Рада, ти ляжеш у дормезі разом з Мейсі та Пейдж! Чоловіки – зовні у наметах. - Підійшов до неї Філіп.

– Не варто. Ніч буде теплою! - усміхнулася дівчина, роздивляючись зоряне небо.

- Але ж на землі не зручно спати. – заперечив чоловік.

- Мені не звикати! Я краще буду ближче до Альбрехта!

Філіп збентежено поглянув на них, а потім все ж таки погодився.

- Даремно ти відмовилася! Там тепліше. – зауважив Ал, розстеляючи свій спальний мішок.

- Я не хочу! Мені тут спокійніше! - зітхнула Рада, присівши на траву, обхопивши коліна руками.

- Щось трапилося?

- Все добре. - відмахнулася вона. - Просто в мене погане передчуття! Все за що ми бралися кінчалося погано!

- Наприклад?

- Коли ми виступали у нас було багато проблем із шанувальниками. І пам'ятаєш, чим це скінчилося? Тебе мало одружили. Потім зруйнували Резенфорд і загинули наші друзі.

- Рада. - Альбрехт підсів до неї, обійнявши за плечі. - Нашої провини в цьому немає. Просто так сталося. Ти ж сама казала, що з відомими людьми таке буває. Ми нічого не змогли б зробити тоді у Віджіо… - хлопець витягнув з-за пазухи амулет Марлета, і на кілька секунд стиснувши його в руці, засунув назад. - Хоча ми ж змогли прогнати роенців!

Рада замислилася на кілька секунд, над його словами.

– Я не зовсім зрозуміла, що тоді сталося. А потім Радар написав, що я володію Силою Духа. Мене лякає невідомість. Не розумію.

- Я якось поясню. Як тільки все з'ясую. Єдине, що я зрозумів,  ми дуже сильні чаклуни. - взявши спальний мішок Ради, він постелив його поруч зі своїм. - Ти ж не проти?

Дівчина похитала головою. Вона й сама хотіла бути ближче до нього.

Розвівши багаття, вони приготували вечерю, і так само в тиші з'їли її. Спати було ще рано, а спільних тем у них так і не з'явилося. Тим паче при провіднику не можна було називати реальну мету поїздки.

- Мені тато розповідав, коли я був маленький… - раптом заговорив Філіп, потираючи рідку борідку. – Ну, може, це просто казки… В цих горах колись жили дикі дракони. І луска у них була подібна до кольору рубіна. Та й коштувала майже стільки ж. Говорять, що назву перевалу дали саме дракони!

- Можливо! Ми бачили одного дракона нещодавно. Він був не рубіновий. Але справжній! - пригадала Пейдж, дівчина з незвичайними очима, кольору фіалок. Рада та Альбрехт ще досі здригалися від її голосу. Він низьким, маже чоловічим.  - Я тоді була у війську Мерліна. Моторошне видовище.

Філіп глянув на Гармонію, але та ніяк на це не відреагувала.

-  Я також його тоді бачив. Гарний!

- Але тільки він трохи півміста не зніс! - вимовив Натан. Він був майстром захисних чарів. – Я тоді був у загоні магів, що тримали захисний купол. Нам пощастило, що він дав нам спокій і полетів!

Вуха Альбрехта почервоніли, Рада вдала, що задивилася на вогонь.

- Взагалі, дивно, що всі за нього забули! А раптом він повернеться! Коли зголодніє! – продовжив Натан.

Тепер Рада була під колір своєї сукні – червона. Не могли ж вони розповісти всім, хто налякав ціле місто?!

Поки що ніхто не провів аналогію з кольором дракона, Філіп вирішив повернути розмову до себе.

- Я, коли мандрував, чув багато історій! Якщо хочете, я розкажу. - сказав Філіп і кілька людей закивали. - Я погано володію вашою мовою. Поки їхав у Зарганс, довелося її підучити, бо мене ніхто не розумів. На цей раз мені з компанією пощастило! – засміявся він.

- Звісно ж, герцог Альбрехт вибирав нас і за знанням імперської мови. - відповів Марті, а потім раптом глянув на провідника, зрозумівши, що мало не бовкнув зайвого. – Ми ж їдемо в імперію, а там захочеться їсти, спати, треба ж якось розмовляти з людьми!