Читати книгу - ""Ритм твоїх слів", Стася"

Вони провели в кав’ярні ще кілька годин, сміючись і обговорюючи все, що не сказали за останні місяці. Здавалося, що нічого не змінилося між ними, і все якось стало на свої місця. Однак, Катерина почала помічати, що з кожним його словом і жестом все більше і більше відчуває, як їхній зв'язок знову зростає, але вже з якимось новим відчуттям. Чи не занадто швидко вони повертаються до того, що залишили?

Якось Олексій, запитавши про її плани на найближчі тижні, раптово замовк, і в його очах з’явився якийсь дивний погляд. Вона не одразу помітила, але потім щось у його поведінці здалося їй чужим. Відчуття якоїсь непевності на мить охопило її.

— Що сталося? — запитала вона, намагаючись подивитись на нього з-за своєї чашки.

Олексій поглянув на неї довго, його погляд став серйозним. Він не відповідав на запитання одразу, а ніби вагаючись, вказав пальцем на двері. Катерина насторожилася.

— Що ти маєш на увазі? — повторила вона.

— Катерина, я не можу бути тут, — сказав він повільно, немов кожне слово давалося йому важко. — Я не можу залишити тебе знову в такій невизначеності.

Він схилив голову, ніби уникаючи її погляду, і Катерина відчула, як її серце на мить стискається від незрозумілої тривоги.

— Як це "не можеш"? — голос її тримався на межі, вона не могла повірити в те, що він говорив. Це було так несподівано, що вона відчула справжній шок.

— Я поїду, — нарешті вимовив він. — Я мав лише дати тобі відповідь на твої запитання, і я знав, що ти не зрозумієш. Я не можу залишатися тут більше, і знаєш, чому? Я просто… я повертатимусь, і все. Я прийшов, щоб сказати тобі це прямо.

Катерина встала, збентежена, і його слова пролунали для неї як удар. Вона відчувала, як її груди стискаються від емоцій, але не могла дати волю почуттям.

— Ти знову їдеш? Але чому? Це ж ми знову… — її слова виверталися на язик, але вона не могла завершити речення.

Олексій подивився на неї, і в його очах знову з’явилася та сама відвертість.

— Бо іноді, щоб знайти себе, треба втратити те, що тобі важливе, — тихо сказав він. — Я був не готовий до того, щоб залишити все позаду. Але, можливо, я не зможу бути тим, ким ти хочеш, і навіть я не знаю, чим можу бути для тебе.

Катерина знову сіла, намагаючись зрозуміти, що відбувається, і чому вона знову залишалася сама, коли вже здавалося, що все налагодилося.

— Ти не можеш просто так взяти і піти! — вигукнула вона, але її слова вже не звучали так сильно. Вони були скоріше криком розчарування.

Олексій встав і, нахилившись, поклав руку їй на плече.

— Я зробив це, бо саме зараз ти повинна бути самою собою. Можливо, ми можемо повернутися один до одного колись, але сьогодні це не наш час. Я не хочу, щоб ми стали лише ще одним спогадом, який ти будеш носити в серці.

І з цими словами він розвернувся і вийшов, залишивши Катерину сидіти в тій самій кав'ярні, де кілька годин тому вона була сповнена надії.

Вона була сама з тими ж почуттями, які не могли знайти свого місця. Повернувшись у звичний ритм, вона залишила його. І, можливо, це було саме те, чого вона потребувала. Не все в житті повинно мати ідеальний кінець.

Але іноді, іноді, найкраще, що можна зробити — це дозволити все піти, щоб знайти свій шлях по-новому.