Читати книгу - "Подих. Моя Міішель., Євгенія Чернюх"

І тут моє серце пустилося в забіг.

- Невідомість лякає.

Я не знаю, як змусила свій голос звучати рівно. Але це додало впевненості, що я ще контролюю ситуацію. Хоча його близькість діяла на мене дуже дивно.

- Лякає не невідомість. – від його хриплого голосу моя шкіра вкривалася сирітками. – Лякають можливі наслідки наших вчинків.

Він обережно взяв мою руку разом із вилкою, на якій був надкушений шматок картоплі і повільно поклав собі у рот. Наче під гіпнозом я спостерігала, як його губи торкаюся місця, де щойно вгризалися мої зуби. Прикривши повіки він міцніше стиснув мою руку. Я відчула, як кров хлинула до щік опалюючи їх зсередини. Вмить стало жарко, а кухня виявилася надто тісною для нас двох. Його грудна клітка почала рухатися активніше, а подих ніжно лоскотав оголене плече. Вперше за весь час він подивився мені у вічі. Чесно. Відкрито. Без масок.

Не знаю, чим би закінчилася ця кінокартина, якби не дзвінок у двері. Він пролунав, як видих розчарування. І спасіння одночасно. Я наче винирнула з-під товщі води на поверхню.