Читати книгу - "Витівники, Віт Тасик"

Ми з Тарасом не встигли оцінити силу медальйонів на наших ворогах, а от на собі відчули добре магічний вплив від подарунка баби. Я помітив, що мій Трикветр на шиї почав світитись тьмяно ліловим кольором. Враз стало якось млосно, у грудях сперло і почало пекти від амулета, не даючи вдихнути, бодай хоч трохи кисню. Ніби того всього було замало, то ще й почало душити в горлі і видавлювати із голови баньки, в яких вже добре потемніло. То явно сталося за участю мольфарки та тих чарівних знаків, які стара подарувала щойно. Схопившись обома руками за шнурок на шиї, я з усієї сили так його смикнув, що він порвався. Віразу стало легше, принаймні прояснилося в очах. Так це у всьому винен амулет старої! Взявши у долоню той клятий витвір з пекла, жбурнув його якомога далі від себе. В ту ж саму мить пройшли усі недуги.

А от Тарас ніяк не міг доперти, що з ним зробив Анкн від мольфарки. Брат, виваливши язика, душився, а всеж, як дурень під гіпнозом, продовжував невпинно милуватись ліловим світлом амулета у себе на широких грудях. Тож, довелось мені спасати хлопця і самому, зірвавши з його шиї медальйона, пожбурити в куток кімнати той чортів знак із стародавнього Єгипта.

Наша реакція не сильно здивувала бабу. Вона спитала, чи нам до рук не потрапляло щось магічне? Ми, наче партизани, мовчали і робили вигляд, мовляв, не можемо второпати, що взагалі старенька Христя хоче? Навіщо їй про книжку знати? Дядько Юхим нічого не казав мольфарці, а телефона в ліс не провели, тож батько теж до баби не доб’ється. І взагалі, то не її справа, що ми з Тарасом виробляли в місті.

“Ну добре, я сама все взнаю", - розсердилась на нас мольфарка. Взяла з полиці свічку та нашось натерла віск у металеву ложку. Запаливши свічку, стара тримала ложку над вогнем, аж поки в ній той віск не розтопився. “Вода, яка завжди говорить правду і бачить потаємні дії усіх істот у світі, відкрий мені минуле хлопців", - сказавши закляття, баба різко вилила весь віск із ложки у холодну воду в миску. Велика жовта пляма, неначе відблиск сонця, заграла світлом на гладкій поверхні рідини. Згодом, коли у мисці затверділа блямба, на ній зробилися заплутані фігури утворені із тонких ліній.

“От баба зараз стане нас дурити", - із посмішкою подумав я, дивлячись на її знахарство. Побоювався тільки, щоб Тарас не здав нас ненароком, бо цей простак в усі ті речі вірить.

– Бачу на вас обох сигіл Суккуба, - тихенько мовила стара, розглядаючи вісковий млинець і різко запитала в брата, - Де ви надибали чарівну книжку?!

– Купили з інтернета, - він машинально відповів не тямлячи, що робить.

– Тарас! Серйозно?! - болісно спитав я в брата, той дурень міг би й промовчати!

– Дивіться мені в очі і кажіть! - скомандувала баба і спритно бризнула в лице водою з миски Тарасу і мені.

Я в той момент зненавидів себе, Тараса і стару. Не знаю, що вона зробила, але ми почали розляпувати всі свої найпотаємніші секрети. Та ще й наввипередки! Я тоді багато нового дізнався про бешкети брата. Так само, як і він про мої. Ні, таки й раніше знав, що він у нас трохи того, назвемо це «скажений». Та зараз бачу, що сильно помилявся, бо там не трохи, а зовсім мізків немає! До того ж збочений! Я червонів від сорому за брата, коли той телепень завзято вихвалявся старенькій бабці, розтринькуючи про свої любовні ігрища за ширмою у гурій. “Мовчи, мовчи, мовчи", - наказував собі у думці, кусаючи язик до болю, таємно сподіваючись, що це мені хоч якось допоможе. Та, як пізніше виявилося, то були доволі марні спроби. Від погляду у прірву бабиних очей став щебетати, наче соловейко. Хизуючись розказував, що саме я, а не Тарас, зумів начарувати дорогий палац і дивовижних краль у ньому. Мені хотілось дуже вразити мольфарку, тож розбазікав їй в усіх деталях про славні подвиги з дівчатами в шатрі. Закінчив розповідь, пишаючись собою, очікував на похвалу від баби.

Старенька Христя, дослухавши оповідання до кінця, змінилася в лиці і розлютилась. І тут до нас дійшло! Мовляв, хоча і не збиралися, а от під дією закляття все самі розказали бабі. Ще й набагато більше, ніж її потрібно знати. Тепер Тарасу і мені капець! Вона ж віддасть обох Михасю для наруги! Нехай ведмедик, награвшись, розірве тіла тих язикатих бовдурів, які не вміють помовчати! Ми боязливо зблідли.

– Таки, проклята, встигла! От я вам зараз почарую! - схопивши кия в руки, стара почала нас лупцювати ним по плечах і спині.

– Бабцю, схаменіться! Хто ж знав, що воно так вийде? - рятуючись від неї ми кинулись у двері і дременули з хати, тікаючи у різні боки, хто-куди.

– Михасику, жени сюди поганців! Вепри, допоможіть йому! - гукнула баба з дрином біля хати.

Ми стрімголов помчали якомога далі від оселі, але Із хащів вискочили звірі і кинулись до нас. Я їх іклів та зубів боявся значно менше ніж мольфарку. До того ж знав як саме розлякати вепрів. Бо вчора баба трохи пояснила про надпотужну силу думки і основні закони чарування. Різко зупинившись, я, виставивши праву руку в бік кабанів, миттєво уявив, що то є вказівник удару блискавиці. На цей раз був розумніший, не так, як з ревунами, тож направив розряд поодаль від себе і чітко уявив де розірветься грім. Все вийшло так, як треба. Вдаривши у землю, громовиця до смерті налякала вепрів. Із поросячим визгом вони погналися назад в чагарники.

– Тарасе, краще біжи до мене, - покликав брата, який в той час спасався від ведмедя.

– Вона на нас наслала блискавицю! - поскаржився Тарас, проносячись, подібно вітру біля мене.