Читати книгу - "Академія Арканум, Солен Ніра"

— Я не розумію, про що ви, — відповіла я, намагаючись зберігати спокій.

Нолан злегка нахилився до мене, і я відчула, як його присутність ставала майже фізичною.

— Ти не маєш ще всіх відповідей, Ясемін, але ти вже на правильному шляху. — Його слова стали важчими, і я зрозуміла, що він має на увазі не лише магію або навчання, а щось набагато глибше.

Мене охопила холодна хвиля тривоги. Я не могла зрозуміти, чи хоче він сказати, що я повинна бути готовою до чогось, чого ще не знаю. Чи просто хоче, щоб я почала усвідомлювати, що все, що відбувається, має набагато більші наслідки, ніж я могла собі уявити.

— Я готова до всього, — відповіла я, намагаючись не видавати хвилювання в голосі.

Нолан мовчки поглянув на мене, і його очі були як дві бездонні прірви.

— Це не тільки про готовність. Це про те, чи зможеш ти витримати, коли все почне змінюватися, — він повернувся і пішов без зайвих слів.

Я залишилась стояти на місці, споглядаючи, як він зникає в кінці коридору. І я знала, що його слова не були випадковими. Вони не були просто попередженням — це була частина чогось набагато більшого, що тільки починалось.

Я повільно почала йти до своєї кімнати, але думки не залишали мене. Мене охоплювала все більша тривога. Всі ці розмови, його загадкові погляди, таємниці, що все більше перепліталися в моїй голові, ставали частиною мене.

Але одна річ була точною: я не могла зупинитися. Тепер я була частиною цього світу, і він став частиною мене.

І навіть якщо я не знала, куди мене веде цей шлях, я знала, що в мене немає іншого вибору, окрім як йти вперед.
Я прийшла до своєї кімнати і зачинила за собою двері, намагаючись заспокоїтися після останньої зустрічі з Ноланом. Його слова відлунювали в моїй голові, наче дзвін. Кожен рух, кожен погляд, кожен жест, який він робив — все набувало глибшого змісту, ніж я могла собі уявити.

Я сіла на ліжко, поклала голову в долоні. Тієї миті відчувала себе такою самотньою, хоча навколо мене було стільки людей. Залишалася лише одна думка: як я опинилася тут, у цьому магічному світі, спостерігаючи за його таємницями, без здатності просто відійти й забути.

Вітер скидався на тінь, шепочучи через відчинене вікно. Я піднялася і підійшла до нього, ковзаючи поглядом по нічному небу. Кожен місяць здавався ідеально круглим, з його слабким світлом, що ледь освітлював темні простори за вікном. Сутінки завжди приносили мені спокій, але сьогодні вони тільки підсилювали відчуття тривоги.

Я знову згадала його слова: “Це не тільки про готовність. Це про те, чи зможеш ти витримати, коли все почне змінюватися.”

Чи була я готова до цього? Я не знала. Не знала, як багато в мене є сили, щоб пройти цей шлях. Але одна річ була точною: я не могла повернути назад.

Тим більше, коли він знову увійшов у мої думки. Відсутність Нолана в моєму житті була такою ж точною, як і його присутність. Його не було поруч, і це робило його відсутність ще важчою.

Несподівано мене охопила спонтанна ідея — спуститися вниз. Можливо, це було б недоцільно, але я відчувала потребу дізнатися більше, прояснити хоч якусь частину цієї загадки, в яку я потрапила.

Я швидко одягнула свій темний плащ і вийшла з кімнати. Коридор був тихим, лише ледь чутний звук кроків відлунював у пустих стінах. Я йшла, і в кожному своєму кроці я відчувала, що наближаюся до чогось, що змінить все.

Зіткнувшись з вузьким сходовим переходом, я зупинилася, слухаючи, чи не почую я кроки. Ні. Тиша. Продовжила йти, поки не дійшла до бібліотеки, де світло горіло ледь-ледь. Тут було тихо, безлюдно. Якесь відчуття було в повітрі, ніби я знову не повинна була бути тут.

Я ступила на сходи, що вели до підвального поверху, і відчула, як серце почало прискорено битися. Підвал — це не було місце для студентів. Я мала певні підозри, чому він був закритий для всіх. І тепер мені хотілося дізнатися більше.

Відчинивши стару двері, я відразу зрозуміла, що зробила помилку. Темрява була навколо, і повітря пахло пилом і чимось вогким. Я вже збиралася повернутися, коли раптом почувся звук.

Він був близько. Занадто близько.

— Ясемін, — голос Нолана пролунав позаду, і я різко обернулася.

Він стояв у дверях, його темні очі були настільки поглинені нічною тишею, що я відчула, як його погляд немов проникає в мої думки.

— Що ви тут робите? — його голос був низьким і спокійним, але я чула в ньому той самий натяк на контроль, як і завжди.

— Я… я… хотіла дізнатися більше, — я не могла пояснити, чому прийшла сюди, і чому не змогла зупинитися, коли він знову був поруч.

Нолан усміхнувся, але його посмішка була холодною, майже невидною.

— Ти все ще не розумієш, — його слова були серйозними, і він наблизився до мене, залишаючи відстань такою малою, що я могла відчути його присутність навіть без доторку.

— Що я не розумію? — я почувала, як моє серце відбиває ритм від кожного його кроку.

— Ти все це робиш, бо хочеш дізнатися більше про нас… але іноді краще не знати.

Він повернувся й пішов, залишивши мене в тій самій тиші, в якій я була перед його появою. Я не могла залишити це все без пояснення.

— Я не боюся! — вигукнула я, але він вже зник.

Знову залишалася тільки тиша, і я знала, що моє бажання дізнатися більше не пропало. Я була на межі відкриття, але деякі таємниці, схоже, краще залишити нерозкритими.

Автор: за два дні я опублікувала 50 сторінок до книги, і знаєте, що? Це дивовижне відчуття, коли ти розумієш, що нарешті можеш поділитись цією історією з іншими. 

Тому, любі мої читачі, станьте для мене підтримкою та опорою в такий час. Якщо вам подобається мій стиль написання, не забудьте потішити мене цими словами та надихнути на публікацію ще однієї моєї вже завершеної книги. 

Залишате зірочки, аби рейтинг книги підіймався і якомога більше читачів могли дізнатись про мене швидше.