Читати книгу - "Шепіт у пітьмі: Наслідки, Дроянда"

— Хто ти насправді? — спитала Аліса, коли дзеркало зникло в повітрі, мов тінь розчинилась у вітрі.

Відьма встала. Її очі блиснули золотом, а волосся запалало ще яскравіше.

— Мене звали Аврелія. І я — сестра твого діда по батьковій лінії. Ми обоє були нащадками старовинного Роду Зміїного Вогню.

— Зміїного Вогню?.. Але ж тато ніколи…

— Він не знав. Або не хотів знати. Його батько втік від минулого. Але Орден не забуває своїх дітей.

Аліса відчула, як серце знову б’ється гучніше.

— Чому ж ви мовчали?

Аврелія підійшла ближче, поклавши руку на груди Аліси, прямо на її серце.

— Бо твоя сила ще не прокинулась. Але вона — не тільки від матері. Вогонь і шепіт змії, що захищає істину, теж у тобі. І саме тому тіні знову піднялись.

— Моя мати зберігала таємницю... а тато?

— Данил колись бачив мене. Коли був дитиною. Але забув. Тепер, Алісо, ти маєш вибір: прийняти минуле обох родів — і об’єднати їх у боротьбі проти того, що приходить… або тікати, як твій дід.

Аліса мовчала. У ній боролись почуття — гнів, здивування, страх. Але найбільше — бажання знати.

— Я прийму, — прошепотіла вона. — Я — донька Соні. І нащадок Зміїного Вогню.

Аврелія усміхнулась. І тиша в хатині заговорила. Бо сила визнання розбудила древній шепіт, що чекав на це століттями.