Читати книгу - "Чорний Янгол. Початок, Катя Губська"

— Доктора! Покличте Поля! — крикнув хтось із коридору.

— Мене не треба звати! — пролунав знайомий голос.

«Навіщо їм доктор? Невже хтось поранений?» — подумав Шарль, відкриваючи двері й виходячи в вузький коридорчик.

Саме тоді двоє піратів повільно крокували повз нього, голосно обговорюючи ситуацію.

— Ти думаєш, це серйозно? — запитав один.

— Не думаю, рана не глибока, — відповів другий, киваючи головою.

Шарль тихо прослизнув у каюту капітана. Катрін лежала на ліжку, а Поль зосереджено перебинтовував їй ногу трохи вище коліна. Вогонь від лампи м’яко освітлював їхні обличчя, підкреслюючи зосередженість і біль.

— Можна трохи слабкіше? Мені ж боляче! — прохала Катрін, стискаючи зуби.

— Потерпи! Ти хочеш, щоб рана зажила? Ну, ось! Молодець! Майже не голосила, — відповів Поль.

Катрін ледь помітно посміхнулася, хоч біль усе ще пульсував.

— І надовго мені прописаний постільний режим? — поцікавилася вона.

— Як мінімум два тижні, — суворо мовив Поль. — Рана повинна повністю загоїтися.

— Скільки?! — Катрін насупилася. — Полю, ти ж знаєш, що я так довго не валятимуся.

— Хоча б тиждень полеж, — наполягав лікар. — Щоб не ускладнити.

— Постараюся. Полю, поклич Жана, коли закінчиш.

— Добре, Чорний Янголе, — усміхнувся Поль, підморгнувши.

Раптом Катрін різко зірвалася:

— Воно там пече! Зроби щось!

— Потерпи. Так потрібно!

— Що за чортові ліки ти мені туди поклав?! — вигукнула вона, стискуючи руку в кулак.

— Спеціальні, — пояснив він. — Присушать рану і допоможуть швидше зажити.

Катрін зітхнула, здаючись.

— Гаразд, ступай.

Тільки тепер вона помітила, що в каюті стоїть Борро.

— А ти що тут забув? — поцікавилася вона, піднявши брову.

— Нічого, просто прогулювався, — прохрипів він крізь зуби і, не чекаючи відповіді, вийшов.

Шарль піднявся на палубу. Там він зустрів Жана. Схопивши його за руку і відвівши убік, він прошепотів:

— Що ти зробив з Катрін, що вона стала такою?

— Якою? — спокійно запитав Жан, посміхаючись.

— Каналія! Не прикидайся ідіотом, сам прекрасно знаєш!

Жан розсміявся гучніше.

— Якщо про характер, то я ні до чого.

Шарль поглянув на нього пильно.

— Ти щось відчуваєш до неї?

— Я люблю її.

— Я теж.

— Укладемо договір? Хто програє — відмовляється від Катрін.

— Згоден. Але знаєте, де Борро — у мене більше шансів виграти.

— Подивимося. Не забувай: вона була моєю дружиною більше двох років, — усміхнувся Шарль.

— А зі мною вона провела сьогоднішню ніч.

Обличчя Борро скам’яніло.

— Ти брешеш, собака!

— Ні!

Шарль різко повернувся і швидкими кроками попрямував до каюти Катрін. Він увірвався всередину без стуку і різко замкнув двері на ключ, щоб їм ніхто не заважав.

— Що ти собі дозволяєш?! — різко вигукнула Катрін, в очах якої спалахнув вогонь гніву, як тільки двері зачинилися за Шарлем.

— Ти провела ніч з цим молокососом?! — спитав він хрипко. Його очі палахкотіли ревнощами.

Катрін на мить замовкла, ніби проковтнула язика, але після вона гордо кинула:

— Я маю право проводити ніч з тим, з ким сама захочу!

— Невже? — Шарль рвучко підійшов до неї, схопив за плечі й, не стримуючись, вп’явся в її губи поцілунком — різким, гірким, повним болю та жаги.

— Розпусник! — вона дала йому дзвінкий ляпас.

— Може ще разок? — кинув він, не поступаючись.

— Моя нога! Мені боляче!.. — вигукнула вона, здригаючись від болю, намагаючись звільнитися з його обіймів.

Він негайно її відпустив.

— Ти дуже змінилася, Катрін… Ти вже не та графиня де Арсен, яку я колись любив.

Вона опустила очі. Тінь суму пройшла по її обличчю.

— Ти також виявився не тим, ким  я тебе вважала. Але це все одно не давало тобі права цілувати мене!

— Я поцілував тебе… бо, як би це не було боляче визнавати, я все ще кохаю тебе.

— А я тебе вже ні… — прошепотіла вона, відвертаючи обличчя. — А тепер… іди. Я себе не дуже добре почуваю. Поклич Жана.

Борро ще раз глянув на неї — довгим, важким поглядом. Потім мовчки розвернувся й вийшов. У дверях він майже лобом зіткнувся з Жаном.