Читати книгу - "Ненавиджу тебе, директоре… але люблю, Дроянда"

8:47 ранку.
Груповий чат “KOVAL TEAM 🔒” — десятки непрочитаних повідомлень, стікерів з очима та емодзі “вогонь”.

Карина (піарниця):

«Омг ви це бачили???»

Марк (юрист):

«Настя… в сорочці директора??? Це що, ранкова мода в стилі “після нічної сесії”?»

Софія (офіс-менеджерка):

«Я знала! Я знала, що між ними щось є!»

Анонімний акаунт (можливо Артур):

«А ви впевнені, що це професійно? Це офіс, а не серіал…»

Кілька хвилин потому всі вже переглядали історію Насті — хтось злив її у відкритий корпоративний чат.
Сорочка. Вікно. Настя. І цей підпис:

“Ранок з моїм левом 🦁☕️”

У холі офісу на кавовій зоні почалися шепоти:

— Це точно сорочка Влада. Я її бачила, коли він виступав на саміті.
— Він називав її “стажеркою”, ага.
— Це було очевидно ще з тієї вечірки біля басейну…

Влад у цей момент спокійно вийшов з ліфта. Виглядав, як завжди — впевнений, злегка холодний. Та коли він глянув у телефон і побачив кількість згадок, лише прошепотів:
— Ну Настя… ти зробила це знову.

А в цей час Настя заходила в офіс у темних окулярах, довгій сукні й впевненою ходою. Погляди — на неї. Шепіт — позаду. Але вона зупинилася, повернулася до всіх і голосно сказала:

— Якщо у вас є запитання — задайте їх мені в обличчя. Або займіться роботою. Бо здається, я тут одна ціную час.

Тиша.
Шок.
А тоді Влад, що стояв уже біля неї, додав:

— Настя — мій вибір. І як професіонал, і як… особисто. Тому якщо когось не влаштовує — двері відкриті.