Читати книгу - "Бомба для голови"

— Які у вас підстави вважати мене вбивцею вашого брата?

— Якби в мене цих підстав не було, я не розмовляв би з вами так.

— Перед тим, як я попрошу охорону припинити ваш візит, запам’ятайте, будь ласка, пане Дігон, номер рахунку в лондонському банку на ваші сорок три мільйони доларів — я переказав їх туди на ім’я Самуеля К. Дігона: 78 552.

— Я доплатив би вам ще сорок три мільйони, коли б ви тоді врятували життя Самуелю.

— Ви не знали, що таке нацизм. Хочете вислухати, яку роль я зіграв у цій трагедії?

— Значить, ви зіграли роль у цій трагедії?!

— Гейдріх — вам щось говорить це ім’я?

— Так. Це начальник вашої таємної поліції.

— Він викликав мене й попросив поїхати на дачу, де тримали вашого брата. «Адже ви знайомі з ним?» — спитав він. «Так, — відповів я. — Не дуже близько, але ми мали кілька справ у двадцять сьомому році». — «Умовте його погодитися з тією версією, яку запропонував Ейхман, і ми відпустимо його в Америку. Якщо він пообіцяє, що мовчатиме в Штатах, як його тут обробляли, а коли не додержить свого слова, тоді ми покажемо вам, як у нас обробляють на Принц-Альбрехтштрасе». — «Я не хочу бути негідником, обергрупенфюрер. Я хочу, щоб ви дали мені слово німця: коли Дігон мовчатиме, як його мучили, ви відпустите його». — «Я даю вам таке слово». І я поїхав до Самуеля, і він сказав мені, що йому пропонує Ейхман. «Але я повернуся додому, — сказав він, і там розповім усе, мій друже, все!» — «Це погубить мене тут, — сказав я йому, — я виступаю гарантом за вас перед властями». — «Що вони можуть без вас? — спитав він. — Що? Ви даєте їм ту могутність, якою вони загрожують світові. Ну виступите на прес-конференції й скажете, що я, підлий єврей, обманув вас і що все сказане банкіром — брехня і наклеп на рейх». Я не хочу брехати вам, пане Дігон, я умовляв Самуеля не робити цього, не ставити мене під. удар. Він був невблаганний. Нарешті ми домовились, що він, вирвавшись із Німеччини, обрушиться на мене з нападками як на пособника нацистів, як на їх адвоката і таким чином урятує мене від гестапівської кари. На другий день мене викликав Гейдріх і сказав, що мій запис розмови з Дігоном у нього на столі.

І він дав мені послухати цю розмову. Я винен у дурості, в довірливій дурості, а більше я ні в чому не винен. А потім Гейдріх надрукував у газетах, що мені передають гроші «єврейського банкіра Дігона». Тепер ви маєте право винести свій вирок.

Дігон навіть примружився від ненависті. Він стиснув кулаки, щоб не тремтіли пальці. «Я відомщу за тебе, брате, — сказав він сам собі, — я кину цього наці під ноги, як на заклання… Я відомщу за тебе, Самуель…»

— Що ж, ця версія точно враховує всю механіку вашої проклятої держави… Ви дуже страшна людина, Дорнброк… Уся справа брата зберігається в мене в фотокопії. І навіть повідомлення служби спостереження, чому запис розмови припинили. Ви тоді разом з Самуелем вийшли з кімнати, боячись апаратів прослухування. Може, не так? А от ваша розмова з Ейхманом у мене є.

— Це фальшивка Гейдріха.

— Є свідчення охоронника й лікаря.

— Це люди гестапо.

Дігон підвівся з табуретки, підійшов до Дорнброка й ударив його кулаком в обличчя. Потім він повалив його на підлогу й почав топтати ногами. Це була страшна сцена: сивий, високий, як жердина, Дорнброк лежав на підлозі, а маленький, почервонілий, весь у сльозах Дігон, сопучи, топтав його ногами.

А потім, знесилений, він сів на цементну підлогу біля Дорнброка. Той підняв скривавлене обличчя й поклав руку з розбитими пальцями на плече Дігона.

— Тільки не кричіть, — шепнув він. — Може почути охорона, тільки не кричіть…

На другий день Дігон уклав з Дорнброком таємну угоду про початок аналітичних розробок уранових руд, у Фіхтельгебіргері. На поточний рахунок тієї фірми, що виконувала роботи в Фіхтельгебіргері, лозаннський банк переказав довгострокову позику в розмірі сорок чотири мільйони двадцять шість тисяч доларів. Один мільйон двадцять шість тисяч доларів — це були проценти, шо встигли нарости після смерті Самуеля К. Дігона. Дорнброк вніс у це підприємство сто мільйонів доларів через підставних осіб. Ці гроші він одержав від союзників, як компенсацію за всі відібрані металургійні заводи та вугільні копальні концерну…

Дорнброк після цього цілий тиждень не вставав з ліжка. Він лежав, одвернувшись до стіни, і повільно розглядав пухирці й лінії, що лишилися від великого жорсткого пензля: тут кожного місяця фарбували камери в сірий, мертвотний колір блискучою, жирною олійною фарбою. Іноді він починав мляво лічити пухирці, але збивався на другій сотні, а лінії, що лишилися від пензля, були розмиті, не різкі, тому він їх не лічив, хоча йому дуже хотілося вивести якусь закономірність у сусідстві точок і протяжності прямих.

«Боже мій, як усе це жахливо, — думав він, важко перевертаючись на спину. — Навіщо все це? Навіщо така гидота? Чи є межа допустимого в моїй релігії діла? Я міг би закричати тоді, і стражники заарештували б цього кабана, і він сів би на лаву підсудних. Мою провину треба ще довести, його провина була очевидна».

Він не міг спати навіть після того, як тюремний лікар приніс йому заспокоюючі ліки. Ночами він лежав, закинувши худі довгі руки за голову, і мріяв про одне — заплакати. Заплакати, як у дитинстві, щоб у душі настав сонний спокій і блаженна тиша.

«Поможи мені, боже, заплакати, — благав Дорнброк, — поможи мені виплакати своє горе». Але заплакати він так і не зміг жодного разу.

Він уперше встав, коли йому сказали, що дозволили побачення з сином. Він поголився, старанно зробив масаж обличчя, щоб не було видно, як запали щоки й прорізалися зморшки біля ушей. Він вийшов до Ганса усміхнений, спокійний і сказав:

— Здрастуй, мій дорогий Ганс, здрастуй, друже мій…

Хлопчик кинувся до грат, і серце Дорнброка стиснулося, але він примусив себе засміятись.

— Нічого, — мовив він, — леви лишаються левами навіть у зоопарку. Ну розповідай, як справи в школі. Мені казали, що ти зовсім запустив математику?

— Я запустив математику, — відповів Ганс і заплакав. — Що вони роблять з тобою, таточку?

Дорнброк знизав плечима й відчув, як усе те гидке й принизливе, що було в ньому ці дні, відступає, бо є Ганс, є хлопчик — його любов і надія, і в ньому заново