Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Забуте вбивство 📚 - Українською

Читати книгу - "Забуте вбивство"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Забуте вбивство" автора Агата Крісті. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:
часто згадувала її.

— Ви, певно, говорите про Едіт Паджет, мем. Вона й досі живе в Дилмауті. Перебуває на службі у Віндраш-Лодж.

— Я тоді познайомилася ще з кількома людьми — з Фейнами, наприклад. Здається, містер Фейн був адвокатом.

— Старий містер Фейн помер кілька років тому, Фейн-молодший, містер Волтер Фейн, живе з матір'ю. Він ніколи не одружувався. Тепер він старший партнер у фірмі.

— Справді? А я думала, містер Волтер Фейн виїхав до Індії. Він нібито мав намір вирощувати там чай чи щось таке.

— Я думаю, він справді був там, мем. Ще молодим чоловіком. Але через рік або два повернувся додому й став працювати у фірмі. Вони дуже добре працюють — і всі про них вельми високої думки. Дуже приємний, спокійний джентльмен, містер Волтер Фейн. Усі його люблять.

— Авжеж! Авжеж! — вигукнула міс Марпл. — Він був заручений із міс Кеннеді, чи не так? Але потім вона розірвала заручини й вийшла заміж за майора Гелідея.

— Так усе й було, мем. Вона поїхала до Індії, щоб одружитися з містером Фейном, але потім, схоже, змінила намір і натомість одружилася з іншим джентльменом.

Легка осудлива нотка прозвучала в голосі продавщиці.

Міс Марпл нахилилася вперед і стишила голос:

— Мені завжди було шкода бідолашного майора Гелідея (я знала його матір) і тієї малої дівчинки. Якщо не помиляюся, то друга дружина покинула його. Утекла кудись з іншим чоловіком. Вона була досить легковажною особою, боюся.

— Шалапутна жінка, іншого про неї не скажеш. А її брат був чудовим лікарем і приємним чоловіком. Він вилікував моє ревматичне коліно.

— А з ким вона втекла? Я про це ніколи не чула.

— Я не можу сказати вам, мем. Казали, ніби то був один із тих чоловіків, які гостювали в них улітку. Але я знаю, що її втеча стала для майора Гелідея страшним ударом. Він виїхав звідси, і його здоров'я нібито дуже похитнулося. Візьміть свою решту, мем.

Міс Марпл узяла решту та свій пакунок.

— Дуже дякую, — сказала вона. — Я оце подумала, чи Едіт Паджет — так ви її, здається, назвала, — досі має свій чудовий рецепт імбирного пряника? Я його загубила — власне, моя недбала служниця його загубила, — а я так люблю добрий імбирний пряник!

— Таке з кожним буває, мем. До речі, її сестра живе тут поруч, вона одружена з містером Маунтфордом, кондитером. Едіт зазвичай приходить до них на свої вихідні, і я певна, що місіс Маунтфорд перекаже їй ваше прохання.

— Це чудова думка. Дякую й пробачте за клопіт, якого я вам завдала.

— Для мене було великою приємністю стати вам у пригоді, мем, повірте.

Міс Марпл вийшла на вулицю.

— Вельми приємна крамниця в старому стилі, — сказала вона. — А ці тканини справді дуже гарні, тож я не викинула гроші на вітер. — Вона подивилася на маленького годинника, оправленого в голубу емаль, якого носила пришпиленим до сукні. — Залишається тільки п'ять хвилин до зустрічі з моїми двома молодятами в «Імбирному Коті». Сподіваюся, ні про що погане вони в тій клініці не довідалися.

II

Джайлз і Ґвенда сиділи за столом у кутку в «Імбирному Коті». Маленький чорний записник лежав на столі між ними.

Міс Марпл увійшла з вулиці й приєдналася до них.

— Що вам замовити, міс Марпл? Каву?

— Так, дякую, але не треба тістечок, лише коржик із маслом.

Джайлз передав офіціантці замовлення, а Ґвенда тим часом посунула записника через стіл до міс Марпл.

— Спершу прочитайте це, — сказала вона, — а потім ми поговоримо. Це записи мого батька, які він зробив під час свого перебування в клініці. Але спершу, Джайлзе, розкажи міс Марпл про те, що нам розповів доктор Пенроуз.

Джайлз розповів. Після чого міс Марпл розкрила записник у чорних палітурках, а офіціантка принесла три філіжанки неміцної кави, коржик із маслом і тістечка на тарелі. Джайлз і Ґвенда не розмовляли. Вони дивилися на міс Марпл, поки вона читала.

Нарешті вона закінчила читати й поклала книжечку. Вираз її обличчя зрозуміти було важко. Ґвенді здалося, що вона побачила на ньому вираз гніву. Губи в старенької були міцно стиснуті, а очі світилися яскравим світлом, незвичним для її віку.

— Он як! — промовила вона. — Он як!

Ґвенда сказала:

— Ви нам порадили на самому початку — ви пам'ятаєте? — не ворушити цієї справи. Я тепер розумію, чому ви нам так порадили. Але ми її розворушили — і ось куди ми прийшли. Схоже, ми прийшли до того місця, де могли б і зупинитися — якби захотіли… А ви як гадаєте, нам ліпше зупинитися? Чи ні?

Міс Марпл повільно похитала головою. Вона здавалася стурбованою, спантеличеною.

— Я не знаю, — сказала вона. — Я справді не знаю. Певно, було б ліпше зупинитися, набагато ліпше. Бо після того як минуло стільки часу, ви все одно нічого не зможете вдіяти — я маю на увазі, нічого конструктивного.

— Ви хочете сказати, що через стільки часу ми вже нічого не зможемо з'ясувати? — запитав Джайлз.

— О ні, — сказала міс Марпл. — Я мала на увазі зовсім не це. Дев'ятнадцять років — не такий тривалий час. Існують люди, які багато чого пам'ятають, які можуть відповісти на певні запитання — і таких людей іще чимало. Служниці, наприклад. У той час у домі мало бути щонайменше дві служниці та няня, і, певно, садівник. Знадобиться лише трохи часу й трохи клопоту, щоб знайти тих людей і поговорити з ними. Власне, одну таку людину я вже знайшла. Кухарку. Ні, я мала на увазі інше. Я мала на увазі практичне добро, яке ви могли б зробити, і тут я схильна сказати — ні. А проте…

Вона на мить замовкла.

— …Існує одне «проте»… Моє мислення тепер трохи уповільнене, але я маю відчуття, що існує щось — щось, можливо, не дуже відчутне, — заради чого варто піти на ризик, навіть треба піти на ризик, але зараз мені важко сказати, про що саме йдеться…

Джайлз почав:

— Здається мені… — і замовк.

Міс Марпл вдячно обернулася до нього.

— Джентльмени, — сказала вона, — часто спроможні дуже чітко аналізувати речі й події. Я переконана, ви все чітко обміркували.

— Я намагався дещо обміркувати, — сказав Джайлз. — І мені здається, тут можна прийти лише до двох висновків. Один із них я вам уже виклав. Гелена Гелідей не була мертва, коли Ґвенні побачила, як вона лежить у холі. Вона прийшла до тями й утекла зі своїм коханцем незалежно від того, хто це був. Така гіпотеза дає змогу пояснити

1 ... 22 23 24 ... 57
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Забуте вбивство», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Забуте вбивство"