Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Магус 📚 - Українською

Читати книгу - "Магус"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Магус" автора Володимир Костянтинович Пузій. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 50
Перейти на сторінку:
унеможливлює друге (у власній геніальності він ніколи не сумнівався).

Життя досі не поспішало спростувати його переконання. Швидше навпаки — підтверджувало.

Що ж до найманих убивць, то Татусь Карло справно дотримувався угоди: порожньоголові молодики, які були ласі до дзвону монет і не гребували забруднити руки кров’ю, більше не турбували маестро.

Себто до сьогодні не турбували.

Тодаро з прикрістю думає про неуважність свого патрона і водночас шукає поглядом бойовий кинджал, який щойно лежав поряд! — для таких випадків і придбаний, і зазвичай був почеплений на поясі, але сьогодні, як навмисне, маестро Іракунді зняв його на хвильку, коли працював над восковою моделлю одного славного кондотьєра, — зняв і кудись поклав — і от, тепер що робити?! Гість явно не з лякливих та ще й магією володіє.

— Я прийшов до вас із мирними намірами.

Еге ж, повірили йому, аякже! Не перелічити, для скількох простаків ці слова були останнім, що вони почули.

А все-таки гру підтримати слід: час потягти, з думками зібратися.

— Чим можу служити, сьєре?…

— Моє ім’я вам нічого не скаже.

(Хто б сумнівався!)

— Але ім’я людини, яка прислала мене… — (Маестро нарешті набачив кинджал. Тепер він водночас розмірковує, як потрапити в дальній куток майстерні, і пригадує, кому останнім часом міг дошкулити — чи хто міг би так довго пам’ятати образу, це ж його, замовника, ім’я…) — …гадаю, вам відоме.

Простота і натиск — от найвдаліший із прийомів; маестро Іракунді стрибає на гостя, відштовхує і мчить до заповітного кинджала!

— Дон Карло казав, що з вами непросто знайти спільну мову, — незворушно підсумовує гість. — І все-таки він рекомендував мені звернутися саме до вас.

Маестро обертається: в руці — зброя, в очах — розгубленість, на зміну якій швидко приходить розуміння.

— От воно що! — І Тодаро Іракунді регоче, закинувши лобасту голову до стелі. — Он воно, значить, як! Тоді поговоримо, шановний. Звичайно, поговоримо.

Усе описане сталося швидко: підмайстер тільки й устиг, що перекинутися кількома слівцями з «голосом» та підійти до дверей. Маестро наказує йому: «Більше до мене нікого не впускати! І сам не смій заходити, чуєш?» — а затим гість викладає на робочий стіл певну річ і недбало запитує:

— Ви могли б виготовити точнісінько такий самий?

Маестро дивиться на предмет, принесений гостем, і з вуст Іракунді мимоволі зривається добірна лайка.

— Невже надто складно для вас? — майже з наївним подивом у голосі уточнює гість.

— Перш ніж дати відповідь, мушу переговорити з доном Карло.

— Його «голос» прийшов разом зі мною. Гадаю, він відповість на всі ваші запитання і розвіє всі сумніви.

— Прокляття! Звідки у вас… це, шановний?

— Дон Карло…

— А, звичайно, Татусь, — з прикрістю морщиться ювелір. — То що сказав Татусь?

— Що ви допоможете і не ставитимете зайвих питань.

— Я, шановний, зайвих і не ставлю, — набурмосившись, сьєр Тодаро товчеться з ноги на ногу: ну справжнісінький ведмідь, розбуджений мисливцем-незграбою! Зараз я-а-ак приголубить волохатою лапою — мало не буде! — Ви, шановний, може, не знаєте, що за такі от перстеньки вчора багацько людей повісили. Хоча, — додає, — навряд чи ви не знаєте, еге ж? Ви тому і прийшли до мене, що я видав їхнього шкіпера.

— Я прийшов до вас, маестро, бо ви — найкращий. Більше ніхто в Альяссо не здатен виготовити точнісінько такий перстень. Чи, може, порадите когось талановитішого?

Тодаро Іракунді зацьковано дивиться на магуса. А той з відстороненою цікавістю чекає: вдарить маестро? далі відкручуватиметься? зламається?

— Хто ви? — запитує ювелір стиха.

Оберто задоволений: «Все-таки зламався. Отже, поговоримо».

7

На сходинках біля входу до ювелірної крамнички підмайстер і «голос» попивають із повнобоких горнят і мовчки дивляться на перехожих. Для обидвох це — рідкісна нагода відпочити, тож і цідять миті, як вино, — без поспіху, зі смаком. Обидвоє на цьому знаються.

Пообіднє сонце золотить дверні кільця й петлі, навіює думки про вічне. Немов відчувши настрій підмайстра і «голоса», в кінці вулиці з’являються двоє панів у пломенистих плащах. На правому плечі у кожного по феніксу — не справжньому, ясна річ, а вишитому, причому дійсно золотими нитками. Фенікси на плечах корчаться в вишитому ж полум’ї: чи то згорають, чи то відроджуються. Пани неспішно крокують, обмінюючись скупими фразами. Кожна — на вагу золота.

— Ви схильні вірити таким інформаторам, брате?

— Я схильний перевіряти будь-які свідчення.

— Однак збурення вірогіднісного поля не перевищують припустимі…

— Ви ще молодий, фра Оттавіо, вам належить багато про що дізнатися, багато чому навчитися… Ясна річ, не перевищують. Бо порушення сталося не сьогодні і не вчора. А ми маємо справу з його наслідками. — Він, проходячи повз крамничку маестро Тодаро, кидає побіжний, але пильний погляд на підмайстра, потім — на «голос». Останньому здається, що в очах червоноплащника спалахнула і згасла феніксом із полум’я гостра, вогняна цікавість. Але: — Поквапмося, фра Оттавіо, час і так працює проти нас. Слід стає дедалі слабшим, а — я впевнений — дичина давно уже залишила узбережжя. Ми ж тільки почнемо звідти, і Бог відає, куди виведе нас…

Далі — не чути: червоноплащники пішли, зникли за рогом. Тільки нудотно-солодка хвиля ароматів від їхніх одеж ще якийсь час тримається в теплому повітрі. Потім тане і вона.

— Ресурдженти, — шепоче вражений хлопчина. — Звідки?…

— Із Ромми, — флегматично знизує плечима «голос». І підводиться, не допивши вина. — Мабуть, я ризикну втрутитися у розмову твого господаря і мо… моєї супутниці. Якщо я правильно зрозумів, час грає не тільки проти воскресників. А ти повартуй-но тут, щоб ніхто сторонній не заходив, гаразд?

Не чекаючи на відповідь, «голос» заходить до крамнички. Підмайстер розгублено дивиться йому вслід і відпиває з кінви: «Он що коїться!.. А так добре сиділи!»

Розділ сьомий

Розповідь рибалки, або «…бачить здалеку»

Бо той — тупиця між дурних остання,

Хто чи підтверджує, чи відкида —

Й все навмання — усяке запитання.

Було, хапання часто без труда

На хибний шлях без роздуму водило,

Бо розум топить пристрастей вода.

Хто істину розшукує невміло

Й не тим, що був, вертає в свій куток,

Той гірш, ніж марно підніма вітрило.

Данте. Божественна комедія

1

— Був пізній вечір, — розповідає стариган Фантину, поки вони йдуть через порт, — і я повертався додому з уловом. Улов був, взагалі-то, так собі, і настрій у мене, як розумієш, теж кепський. Веслую я, значить, до порту, подумки шпечу гірку свою долю, недбайливу рибу, яка лінується запливати до сітей чесних ловців… тут ще, диви-но, в порту не проштовхнутися, понапливло пройдисвітів та злодюжок, спробуй, продерися між ними! До слова, і горло промочити мені б тоді не завадило, а винце розбавлене, яке зазвичай

1 ... 22 23 24 ... 50
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Магус», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Магус"