Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Бухтик з тихого затону 📚 - Українською

Читати книгу - "Бухтик з тихого затону"

186
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Бухтик з тихого затону" автора Володимир Григорович Рутковський. Жанр книги: 💙 Дитячі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 31
Перейти на сторінку:
в яку далечiнь не збирається. Йому й тут непогано. Батько, сестра Чара, чудовий друг Сергiйко, Олинi вiршi — чого ще бажати водянику? В нього навiть два будиночки тепер є! Один в затонi, iнший ось тут, в колодязi.

— Нi, все-таки життя — добра рiч, — мрiйно промовив Бухтик. — Прекрасна рiч!

Пiсля цих слiв вiн повернувся обличчям до стiни i через якусь мить заснув.

«Рятiвнику мiй рiдний!»

Зранку першими заметушилися кухарi.

— Щось дуже погано почала йти вода, — повiдомили вони дядю Костю. — А нам треба посуд вимити пiсля снiданку. Та й до обiду час готуватися.

— Зараз дiзнаємося, в чому рiч, — вiдказав дядя Костя i зник за дверима водокачки.

Тут його розшукала тьотя Клава.

— Вмиватися нiчим, — повiдомила вона з порога. — А дiти вже прокидаються.

Дядя Костя промовчав. Розмовляти йому було нiколи. Вiн гарячково порався бiля насоса.

— Так ти менi скажи: буде вода чи нi? — не дочекавшись вiдповiдi, запитала тьотя Клава.

— Та буде, буде, — запевнив її дядя Костя. — От тiльки невiдомо, коли саме…

— Як це — невiдомо? — наповнюючись гнiвом, перепитала тьотя Клава. — Для чого ж тебе тодi тут поставили?

— А що я можу зробити? Глянь-но, що виходить!

Дядя Костя натис на одну з кнопок. Насос натужливо загудiв, задеренчав, неначебто автомобiль, котрий долав високу гiрку.

Дядя Костя квапливо вимкнув його.

— От бачиш — з насосом все гаразд. Думаю, щось трапилося з подачею води. Чи то колодязь сухий, чи то фiльтри засмiтилися. Треба б негайно туди навiдатися, ось що. А хто це зробить — ти, чи що?

— Що ж, коли треба, то й полiзу, — рiшуче вимовила тьотя Клава i подалася до колодязя.

Проте, уважно оглянувши бетонований зруб, тьотя Клава помiтно охолонула. Ширина зрубу для неї явно не пiдходила. До того ж колодязь видався їй таким темним i глибоким, що вона мимоволi вiдсахнулася.

— Не знаю, хто сюди полiзе, але щоб вода менi була негайно! — сказала вона. — Який же ти знавець, коли через тебе дiти ходитимуть замурзаними?!

Дядя Костя образився не на жарт.

— При чому тут я? — вигукнув вiн. — Коли хочеш знати, я зробив все, що в моїх силах. Проте я всього лише слюсар. А тут без водолаза робити нiчого.

— I знати нiчого не хочу, — вiдрiзала тьотя Клава i пiшла до санаторiю. Дорогою докiнчила: — Але щоб вода була, чуєш?

— Та чую вже, чую, — пробурчав дядя Костя.

Звичайно, дядя Костя зробив все, що було в його силах. Лишилося лише полiзти в колодязь i подивитися, чи не засмiтилися фiльтри. Проте без напарникiв, котрi б опустили дядю Костю в колодязь, а затим витягли його звiдти, не обiйтися. До того ж треба було лiзти в холодну i глибоку воду, а дядя Костя навiть не вмiв як слiд плавати. Отож вiн би з бiльшим задоволенням полiз в вогненну пiч, анiж в цю непевну, темну глибину.

Вiн присiв на зрубi злощасного колодязя i гiрко засумував.

— Ти що, забув, що потрiбна вода? — гукала з санаторного порога тьотя Клава. — Чого ж ти там розсiвся?

— Вода потрiбна! — i собi вигукували кухарi. — Дiти без обiду залишаться!

Проте дядя Костя лише рукою махав у вiдповiдь i сумував ще бiльше.

За цiєю сценою з великою цiкавiстю спостерiгала трiйка друзiв, котра тiльки-но зiбралася пiд ялиною.

— Пiдемо подивимося, що там трапилося, — запропонував Сергiйко. — Може, зламалося щось?

Вони пiдiйшли до дядi Костi i Вiтько поцiкавився:

— Щось зламалося, еге ж?

— Нiби все гаразд, — сказав дядя Костя. — Напевне, вся справа в фiльтрi. Засмiтився, мабуть.

Дядя Костя був настiльки засмучений, що не звернув на дивний вигляд Бухтика анi найменшої уваги. А, може, вiн дещо чув про спектакль i, як iншi, думав, нiби Бухтик — переодягнений хлопчик.

— Бач, всiм вода потрiбна, — невесело жалiвся вiн хлопцям. — Хоч лусни, а дай їм воду. А от втону я чи нi — це нiкого не цiкавить.

Бухтик тим часом схилився над зрубом колодязя. I зненацька, нiби його хтось пiдштовхнув, зник в темному отворi. Через мить в глибинi колодязя пролунав гучний сплеск.

Дядя Костя пiдстрибнув, немовби його ошпарили.

— Що? Га? Упав? — вiн кинувся до зрубу, перегнувся так, що ноги його зависли в повiтрi, i загукав: — Хлопчику, чуєш? Ти живий?

Йому нiхто не вiдповiв. Лише далеко внизу дрiбненькими брижами хвилювалася темна вода.

I тодi дядько Костя вирiшив, що все пропало. Вiн охопив руками голову i стрiмголов кинувся до водокачки.

— А-а! — кричав вiн. — Це через мене хлопчик упав! Рятуйте!

I невiдомо, кого треба було рятувати: Бухтика чи, може, самого дядька Костю.

На крик слюсаря вже спiшила перелякана тьотя Клава.

Коли дядько Костя знову з'явився на порозi водокачки з великим мотком вiрьовки в руках, Бухтик сидiв на зрубi i простягав Сергiйковi мокру, зiжмакану пiжаму, рушник i жмуток водоростей.

— Я ж не знав, що там є фiльтр, — засоромлено пояснював вiн, — Я ж не встиг роздивитися. А воно так засмоктало, що ледве вiдiдрав…

— Тепер зрозумiло, чому не працював насос, — сказав Сергiйко i квапливо, аби нiхто не побачив, закинув пiжаму i рушника подалi в кущi.

— Потiм заберемо, — пошепки сказав вiн друговi.

Дядько Костя з радощiв накинувся на Бухтика, мов шулiка на курчатко, i стис його в мiцних слюсарських обiймах.

— Яке щастя! — схвильовано бубонiв вiн. — Ти живий, живий! I яким лихом тебе занесло туди?

I знову так стиснув Бухтика, що в того аж кiсточки затрiщали.

— Сергiйко, рятуй! — простогнав Бухтик. — Ой, рятуй же мене!

Сергiйко хоробро кинувся на допомогу друговi. Проте вийшло ще гiрше — дядя Костя заодно прихопив i його.

— Та пустiть же нас! — з усiх сил боронився Сергiйко. — Ви краще насос включiть!

При згадцi про насос дядя Костя одразу ж вгамувався.

— Я вже сто разiв його включав, — сумно сказав вiн. — Все одно не працює.

— А ви спробуйте ще раз, — порадив Сергiйко. — Один-однiсiнький!

Дядя Костя стенув плечима. Все ж пiшов до водокачки i натис на кнопку.

Насос одразу запрацював потужно i рiвно. Дядя Костя остовпiв.

— Хто… хто це зробив? — хрипко запитав вiн.

— Бухтик, — вiдказав Сергiйко i показав на товариша. — Це його робота.

— Ти? — вражено скрикнув дядя Костя i знову широко розкрив свої обiйми. — Рятiвнику мiй рiдний, йди-но сюди! Розкажи, як тобi це вдалося?

Проте Бухтик був уже далеко. Рятуючись вiд подяки, вiн щодуху мчав до затону.

Спектакль

— Не хочеться менi iти на цей спектакль, — сказала Оля. — Шкода Бухтика.

Сергiйко замислився. I справдi, не дуже вдячна роль випала бiдолашному Бухтиковi. Весь час вiн мусив потрапляти в

1 ... 22 23 24 ... 31
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бухтик з тихого затону», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Бухтик з тихого затону"