Читати книгу - "Незнайко в Сонячному місті"

Увійшовши в автобус, Незнайко та його супутники побачили, що декілька пасажирів, схилившись над столиками, читали газети, дві малючки грали в лото, інша пара малючок і ще пара малюків грали в шахи. Три малючки сиділи спереду й дивилися телевізійну передачу. Два малюки стріляли по черзі з пневматичної рушниці в ціль, що, між іншим, нікого це бентежило. Кілька малюків захоплено обговорювали випадок із зникненням Листочка, про який було надруковано в газеті. Один пасажир почав розповідати випадок, що трапився з одним його знайомим — коротулькою Бубенчиком, який заблукав якось уночі на вулиці й ніяк не міг знайти дороги додому.

Ця розповідь дуже зацікавила Незнайка, але йому так і не пощастило дізнатися, чим закінчилась уся ця історія з Бубенчиком, бо автобус скоро зупинився біля зоопарку й довелося зійти, не дослухавши розповіді до кінця.

Розділ п'ятнадцятий

В зоопарку

Мешканці Квіткового міста поки що не встигли зробити в себе зоопарк, а тому Незнайко та його друзі ніколи в зоопарку не були. Вони уявляли собі звірині Клітки у вигляді великих похмурих ящиків з гратами, а насправді це були дуже привабливі на вигляд, симпатичні будиночки, які стояли серед зелені й квітів. Їхні дашки були пофарбовані яскравими, різнокольоровими фарбами. Передня стінка кожного будиночка була зроблена з ґрат, тому звірів, що там сиділи, було добре видно. Крім кліток, у зоопарку зроблено ставки та водойми, в яких жили різні водоплавні птахи й такі тварини, як тюлені й бегемоти. Для птахів, які літають, були зроблені просторі вольєри з дротяної сітки. А такі птахи, як павлини та індики, котрі не вміли ні плавати, ні літати, розгулювали на волі, де їм хотілось. У центрі зоопарку була зроблена штучна гора із скелями, по яких лазили гірські козли та барани.

Потрапивши в зоопарк, Незнайко пильно придивлявся до тварин, стараючись відшукати серед них Листочка, якого він перетворив на осла. Йому хотілось якнайшвидше перетворити його знову на коротульку, тому що совість увесь час мучила його й не давала спокою. Кнопочка теж з великою цікавістю розглядала звірів і не переставала дивуватися. Серце в неї було дуже добре. Тому вона раз у раз зітхала й казала:

— Ой ви, бідолашненькі! Навіщо ж вас у клітку посадили? Вам же, мабуть, погуляти хочеться…

Зате Пістрявенький, за своєю звичкою, ні з чого не дивувався і тільки старався триматися від кліток подалі. Побачивши вовка, він сказав:

— Подумаєш, вовк! Просто великий собака.

Побачивши тигра, сказав:

— Просто велика кішка. Нічого страшного.

— То підійди ближче, коли нічого страшного, — сказав Незнайко.

— А ближче я погано бачу. В мене очі далекозорі.

Недалечко від клітки з тиграми стояв кіоск з газованою. водою. В кіоску продавця не було, але кожен, хто хотів пити, підходив, натискував кнопку, й газована вода автоматично наливалась у склянку. Помітивши це, Пістрявенький сказав, що йому дуже жарко й теж хочеться напитися газованої водички з сиропом.

— Що ж, можна спробувати, — погодився Незнайко.

Вони підійшли до кіоска й побачили на прилавку цілий рядок краників з кнопками.

— Яку ж кнопку натискувати? — з подивом запитав Пістрявенький.

— Ну, натисни ту, де намальовано вишеньку, — порадив Незнайко.

Пістрявенький натиснув пальцем кнопку, біля якої було намальовано червону вишеньку. Одразу ж із круглого отвору, що був під краном, вискочила чиста склянка, і в неї з шипінням потекла рожева цівочка газованої води з вишневим сиропом. Пістрявенький смакуючи випив воду й поставив склянку назад під кран. Там одразу ж відкрився отвір, і склянка опустилася вниз.

— Ну от! — невдоволено сказав Пістрявенький. — А я хотів випити ще скляночку.

— А ти знову натисни кнопку, — порадила Кнопочка.

Пістрявенький натиснув кнопку, біля якої було намальовано апельсин. З отвору знову. вискочила чиста склянка, і в неї полилась оранжева цівочка води з апельсиновим сиропом.

Пістрявенький випив і цю воду.

— Ану я натисну от — де намальовано лимончик, — сказав він.

— А я натисну — де намальована клюковка, — відповів Незнайко.

— А я — де полунична, — підхопила Кнопочка.

Усі стали натискувати кнопки й пити воду. Нарешті Пістрявенький, у якого випита вода почала в животі булькати, а вуглекислий газ, що виділявся з неї, вдарив у носа, сказав, що поки що йому більше не хочеться пити, й наші друзі пішли собі далі. Скоро вони були вже у мавпятнику й дивилися на мавпочок, котрі виявилися дуже рухливими, ловкими й потішними звірятами. У клітках у них були поставлені сходи, тички, гойдалки, трапеції. Мавпи видряпувалися по тичках, розгойдувались на гойдалках, стрибали по сходинках, спритно чіплялися за них усіма чотирма руками й навіть хвостом. Одна мавпочка знайшла десь маленьке дзеркальце й гасала з ним по всій клітці, не випускаючи ні на мить із рук. Вона раз у раз дивилась у дзеркало з такими гримасами, що не можна було втриматись від реготу. Незнайко дуже сміявся, дивлячись на цю мавпочку, а потім сказав, що вона схожа на Пістрявенького.

— І зовсім не схожа! — образився Пістрявенький. — У неї хвіст, а в мене нема ніякого хвоста.

Вони засперечалися. Пістрявенький розсердився:

— От скажу Кнопочці, що ти перетворив коротульку на осла.

— Я тобі «скажу»! Ти ж обіцяв мовчати, зраднику! — засичав Незнайко, наступаючи на Пістрявенького з піднятими кулаками.

— Тихше, тихше! Яка ганьба! — обурилася Кнопочка. — Посоромилися б хоч мавп! Ходімо звідси.

— Не хочу я звідси! — сердито пробурчав Пістрявенький. — Мені й тут добре.

— Що ж ти будеш цілий день на мавп дивитися? Нам ще треба слона побачити.

Друзі пішли дивитися на слона. По дорозі вони побачили невисоку огорожу, за якою стояв дерев'яний хлівець. Біля хлівця стояв сіренький ослик. У нього були довгі вуха й великі смутні очі. Він сумно опустив голову й, здавалося, про щось собі думав. Побачивши осла, Пістрявенький захихикав і давай штовхати Незнайка ліктем.

— Глянь, твій осел.

— А ти мовчи! — засичав Незнайко. — Держи язик за зубами. Зрозумів?

— Ну що ви там знову один на одного сичите, ніби два гусаки? — спитала Кнопочка.

— Ми не сичимо, — відповів Пістрявенький. — Просто я кажу, що це, напевно, той осел, про якого писали в газеті.

Подивившись на осла, мандрівники пішли далі і за кілька хвилин були коло слонятника. Побачити слона було досить нелегко, тому що навколо клітки зібрався величезний натовп коротульок. Кнопочка одразу ж почала продиратися крізь цей натовп. Пістрявенький поліз слідом за нею.

А Незнайко,