Читати книгу - "Гаррі Поттер і келих вогню"

— Слизняки, — пробурмотів Рон і разом з Гаррі та Герміоною знову повернув лице в бік поля. Наступної миті в ложу заскочив Лудо Беґмен.

— Усі готові? — поцікавився він, а його кругле, мов гарбуз, обличчя схвильовано сяяло. — Пане міністре... починаємо?

— Якщо все готове, Лудо, то давай, — погодився Фадж.

Лудо вихопив чарівну паличку, спрямував її собі на горло і сказав "Сонорус!", після чого легко перекричав гамір усього стадіону. Його голос залунав скрізь, сягаючи найдальших трибун:

— Пані й панове... вітаю вас! Вітаю у фіналі чотириста двадцять другого Кубка світу з квідичу!

Глядачі закричали й заплескали в долоні. Замайоріли тисячі прапорів, додаючи до загального галасу звуки національних гімнів, що зливалися в суцільну какофонію. На величезному табло навпроти зникла остання реклама (Горошок на кожен смак "Берті Бот" — ану, роззяв скоріше рот!) і з'явився напис: "БОЛГАРІЯ: НУЛЬ — ІРЛАНДІЯ: НУЛЬ"

— А зараз, без зайвих слів, дозвольте мені відрекомендувати: живі талісмани збірної Болгарії!

Трибуни праворуч, забарвлені у яскраво-червоні кольори, схвально заревіли.

— Цікаво, що вони покажуть? — нахилився вперед містер Візлі. — А-а-а! — Він зірвав з носа окуляри й поспіхом почав їх протирати мантією. — Це віїли!

— А що таке вії...?

Та Гаррі не договорив, бо на поле вже випливла сотня віїл. Це були жінки... вродливіших жінок Гаррі ще не бачив... хоч вони й не були... не могли бути... людьми. Гаррі на мить замислився, намагаючись збагнути, хто ж вони такі. Чому їхня шкіра сяє якимось місячним сяйвом, а золотисто-біляве волосся розвівається навіть без вітру? Але тут залунала музика, і Гаррі стало байдуже, люди вони чи ні... якщо чесно, то йому стало байдуже все на світі.

Віїли почали танцювати, і Гаррі блаженно завмер. Розум його потьмарився і ніби вимкнувся. Єдине прагнення лишилося в нього — дивитися на віїл, бо якщо вони зупинять свій танець, станеться щось жахливе...

Віїли танцювали дедалі швидше, а в очманілій голові Гаррі виникали якісь шалені, безформні думки. Йому захотілося зробити щось неймовірне, зробити негайно. Вистрибнути з ложі на поле? Добра думка... та чи цього вистачить?

— Гаррі, що ти робиш?! — пролунав здалеку Герміонин голос.

Музика стихла. Гаррі закліпав очима. Він стояв однією ногою на бар'єрі, що відділяв ложу від поля. Біля нього застиг Рон у такій позі, ніби збирався стрибати з трампліна.

Стадіон обурено загув. Юрба не хотіла відпускати віїл. Гаррі також. Авжеж, він уболіватиме за Болгарію. От лишень незрозуміло, чого це до його грудей пришпилений великий зелений трилисник. Рон з відсутнім поглядом уже здирав трилисники зі свого капелюха. Містер Візлі всміхнувся й відібрав у нього капелюха.

— Він тобі ще згодиться, — промовив він, — коли своє слово скаже Ірландія.

— Га? — Рон і далі дивився, роззявивши рота, на віїл, які вишикувалися з одного боку поля.

Герміона незадоволено цмокнула язиком. Тоді затягла Гаррі назад у крісло. — Як так можна! — обурювалася вона.

— А тепер, — прогримів голос Лудо Беґмена, — прошу вас підняти вгору чарівні палички... на честь талісманів національної збірної Ірландії!

Наступної миті на стадіон влетіла велика зелено-золота комета. Вона зробила коло, а тоді розділилася на дві менші комети, що помчали до воріт. Зненацька над полем вигнулася дугою веселка, поєднавши своїми кінцями дві кулі світла. Натовп захоплено заохав і заахав, як це буває на показах феєрверків. Далі веселка зблякла й зникла, а кулі світла з'єдналися в одну. Вони утворили великий мерехтливий трилисник, що здійнявся високо в небо й полинув над трибунами. З нього почало падати щось схоже на золотий дощ...

— Класно! — зарепетував Рон, коли трилисник пропливав над їхніми головами, а з нього летіли додолу важкі золоті монети, відскакуючи від голів та крісел. Гаррі примружився й побачив, що трилисник складався з тисяч малесеньких бородатих чоловічків у червоних камізельках. Кожен тримав крихітного золотого чи зеленого ліхтарика.

— Леприкони! — вигукнув містер Візлі, перекрикуючи бурхливі оплески глядачів. Дехто з них і досі нишпорив під кріслами, збираючи золото.

— На, маєш, — радісно заволав Рон, запихаючи Гаррі в долоню цілу жменю золотих монет. — Це за всенокль! Тепер тобі доведеться купувати мені різдвяний дарунок, ги-ги!

Великий трилисник розтав у повітрі, леприкони приземлилися на поле з другого боку від віїл, посідали по-турецькому й приготувались дивитися матч.

— А зараз, пані й панове, вітаймо національну збірну Болгарії з квідичу! Зустрічайте — Дімітров!

Болгарські вболівальники несамовито заплескали, і на поле кулею вилетіла верхи на мітлі фігура в яскраво-червоній формі.

— Іванова!

Промчалася ще одна яскраво-червона постать.

— Зоґраф!.. Левський!.. Вулчанов!.. Волков!.. І-і-і-і-і-і... Крум!

— Це він, це він! — закричав Рон, стежачи за Крумом у всенокль. Гаррі швидко навів різкість на своєму всеноклі.

Віктор Крум був худий, чорнявий, з жовтуватою шкірою, мав великого гачкуватого носа й густі чорні брови. Скидався на великого хижого птаха. Важко було повірити, що йому лише вісімнадцять років.

— А тепер прошу привітати... національну збірну Ірландії! — загорлав Беґмен. — Ось вони... Коннолі!.. Раян!.. Трой!.. Малет!.. Моран!.. Квіґлі! І-і-і-і-і-і... Линч!

Над полем блискавично промайнули сім зелених плям. Гаррі покрутив на всеноклі трибок і гравці сповільнили свій рух. Тепер він зміг прочитати на їхніх мітлах напис "Вогнеблискавка", а також розібрати прізвища, вишиті сріблом у них на спинах.

— А зараз — суддя матчу, що прибув аж з Єгипту, достойний чарголова Міжнародної асоціації квідичу Гасан Мустафа!

На поле вийшов невисокий і худорлявий чарівник. Він був геть лисий, зате мав пишні, як у дядька Вернона, вуса та мантію, сліпучо-золоту, як і весь стадіон. З-під його вусів стирчав срібний свисток. В одній руці суддя тримав мітлу, а в другій — велику дерев'яну коробку. Гаррі знову виставив трибок всенокля на нормальну швидкість і почав дивитися, як Мустафа осідлав мітлу і відкрив коробку. З неї вилетіли чотири м'ячі — яскраво-червоний квафел, два чорні бладжери і (Гаррі встиг його побачити тільки на частку секунди) малесенький крилатий Золотий снич. Різко свиснувши у свисток, Мустафа злетів у повітря вслід за м'ячами.

— Почало-о-о-о-ося! — заволав Беґмен. — М'ячем володіє Малет! Трой! Моран! Дімітров! Знову Малет! Трой! Левський! Моран!

Гаррі ще ніколи не бачив такої гри в квідич. Він так міцно притискав до очей всенокля, що окуляри аж врізалися в перенісся. Гравці шугали неймовірно швидко. Загоничі так блискавично кидали одне одному квафела, що Беґмен ледве встигав називати їхні прізвища. Гаррі знову покрутив трибок "сповільнення" з правого боку всенокля і натис кнопку "коментар" згори. Гравці негайно сповільнили рух,