Книги Українською Мовою » 💙 Бойовики » Мій тато — кілер 📚 - Українською

Читати книгу - "Мій тато — кілер"

269
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Мій тато — кілер" автора Євген Є. Жанр книги: 💙 Бойовики. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 94
Перейти на сторінку:
всіх, хто жив тут. Тому нерідко рисові поля тулилися між готелями, квартири були дрібні, немов коробки з-під комп’ютерів, а сади росли в глиняних горщиках на підвіконнях.

Так і цей парк був метрів двадцять на двадцять. Тож усю землю, викопану нами з-під згорнутого в рулон дерну, довелося відвезти із собою, завантаживши її в целофанові мішки. Інакше вже вранці поліція знала б про влаштоване нами поховання.


Поліцейські відділки — це маленькі пости (кобани), де сидять кілька дружелюбних охоронців закону, завжди готових пояснити, як пройти в потрібне вам місце (навіть якщо вони самі цього не знають), і доглянути за дітьми, які загубились, чи старими, які заблукали. Що ж до їхньої здатності впоратися із серйозними злочинами, то вона зазнає реальної перевірки вкрай рідко.


В убитих були українські паспорти. «Іваненко, Петренко, Тимошенко» — чудові прізвища для людей, які вирішили залишитися зовсім без прізвищ. Як і імена «Віктор, Олександр, Андрій».

— То що будеш робити? — запитав у мене Дмитро.

— А що я маю робити?

— Певно, треба повернути цей диск, раз за ним прислали стрільців аж сюди.

— Ні в якому разі. Я ж її тільки знайшов, — я мав на увазі Марину. — А повернувши диск, я зраджу її. Адже вона сподівається, що я є її захистом. А так я перетворюся в її очах на боягуза.

— Логічно, — кивнув Сашко, який займав майже все заднє сидіння. — Дуже логічно.

— Послухайте, докторе Спок, — сказав мені Дмитро, — а ви не боїтеся, що наступного разу сюди пришлють одразу чоловік п’ятнадцять.

— Усе можливо, — відповів я.

— Він правий, — сказав Дмитрові Сашко. — Дівчинка вирішила побавитися в тата-захисника. І вона має на це всі підстави. Розчарувати її — значить скривдити.

— А якщо вона захоче бавитися в тата-пожежника чи в тата-грабіжника банків?

— Значить, гаситимемо для неї будинок чи пограбуємо банк.

— Що значить «гаситимемо»? — поморщився Дмитро.

— А те і значить, — відповів Сашко. — Не кидати ж нам їх?

Дмитро задумався.

Нарешті сказав:

— Добре, їдемо.

— Куди?

— Куди, до Сергієвої дочки.

Я не став говорити: «Я можу це зробити сам», «Не треба, хлопці», «Навіщо підставлятися?» Тільки:

— Спасибі.

Адже по-іншому просто не могло бути. Надто багато в нас було спільних спогадів, щоб я не сподівався на їхню допомогу.


Коли мені виповнилося шістнадцять, я переміг іще одного обдарованого бійця — Тадасіму Акіяма. У віці двадцяти одного року я вирушив до столиці й бився там із різними майстрами клинка, жодного разу не зазнавши поразки… Відтоді я живу, не дотримуючись ніяких особливих правил…


— Ну, а хто цей тато? — запитав Дмитро.

— Хто його знає, — відповів я. — Одне можна сказати точно: у нього є гроші, щоб надіслати сюди кількох стрільців, і вкрадений у нього Маринкою диск цікавить його значно більше, ніж сама пасербиця.

— Може, й ми зашлемо до нього кого-небудь? — запитав Сашко. — Наприклад, якихось якудз із гранатометом.

— А навіщо?

— А так. Щоб не чекати від нього нових посланців.

— Якщо приїдуть нові, — сказав я, — тут і залишаться. Якщо приїжджатимуть занадто часто, то ми з Маринкою змінимо прізвища і зникнемо десь на островах…

— Звик до неї? — посміхаючись, запитав Дмитро.

— Звик.

— Не хочеш розлучатися?

— Не хочу.

Я не знав тоді, як правильно пояснити свої почуття. Радше як подвійне усвідомлення: «Життя скінченне» і «Але в ньому є хтось, хто надає йому сенсу». І цим «кимось» була, звичайно ж, Марина.

Хоча тоді це ще не було справжньою любов’ю.

* * *

— Треба купити їй чого-небудь смачненького, — мовив Сашко.

— Ні в якому разі, — відповів Дмитро. — Дівчинка покарана. Нехай хоч день вона поживе з відчуттям провини, щоб усвідомити…

Ніхто з нас ніколи не займався вихованням дітей, але щодо теорії:

— Містере Спок?

— Так, містере Спок.

— Чудово, містере Спок.

Як його звали? Здається, Бенджамін…

1 ... 22 23 24 ... 94
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Мій тато — кілер», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Мій тато — кілер"