Книги Українською Мовою » 💙 Дитячі книги » Північ над Санктафраксом 📚 - Українською

Читати книгу - "Північ над Санктафраксом"

259
0
28.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Північ над Санктафраксом" автора Пол Стюарт. Жанр книги: 💙 Дитячі книги / 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 73
Перейти на сторінку:
ви не боїтеся, що ці здирники ще повернуться?

— У глибині душі молотоголовці страхопуди, — реготнув той. — Лякана ворона, як мовиться, і куща боїться. Як піде поголос, що «Нічліжку під сон-деревом» голими руками не візьмеш, вони дадуть мені спокій — принаймні на час. І це все завдяки вам!

— Агов, Пістряку! — почувся грубий голос із далекого закутка. — Ще лісового грогу, та швидше!

— Зараз! — гукнув у темряву Пістряк. Він скочив з лави і витер фартухом руки. — Ані хвилинки спокою, — поскаржився він. — Покличете мене, коли треба буде налити ще.

І Пістряк побіг. Живчик перевів погляд на Кулькапа: той силкувався відсьорбнути вдруге.

— Не нудьгуй, — сказав він хлопцеві. — Ти сиди на місці, а я тим часом розглянуся по залі, якщо ми вже тут. Потеревеню з кимось із завсідників. Може, хтось щось знає.

Кулькап рішуче поставив келиха на стіл, енергійно кивнув головою і звівся з лави.

— Слушна думка, — погодився він. — Я піду з вами. — Йому аж ніяк не усміхалося зоставатися самому в цій лиховісній, темрявій забігайлівці з дивною жалобною музикою. У таверні сиділо і балакало за кухлем пива не менше, як тузінь усіляких істот. Печерники, тролі, гобліни — непросипущі п’янички з одутими пиками та порожніми поглядами.

— Вітаю, друже! Можна тебе пригостити? — звернувся Живчик, плескаючи по плечу якогось курдупля, схиленого над питним коритцем. — Прецікава погода видалася, га?

Курдупель обернувся, і виявилося, що це троль-тягайло. Троль утопив очі Живчикові в обличчя.

— Ч-чог-го тоб-бі? — просичав він.

Живчик підніс руки догори.

— Хочу просто випити. І трохи погомоніти. Пістряче! — гукнув він. — Налий оту посудину моєму друзяці! У нього спрага.

До нього звернулися і порожньо укняпилися йому в перенісся кілька пар посоловілих очей.

— Спасибі, пане, — подякував троль.

Живчикові вдалося привернути його увагу.

— Прецікава, кажу, погода: чудні якісь дощі, град завбільшки з гоблінів кулак, з неба всілякий мотлох падає. Знаєш, я навіть чув, що тут, просто у Нижньому місті, сипалися додолу якісь падучі зірки.

Троль лише знизав плечима.

— Я нічого… не бачив, — відказав він. — Щойно прибув на кораблі з Великого Сорокушачого ринку. Рабів ми везли. — Він рохнув. — Щоб я ще коли встрявав у такі халепи! Чорта з два! Галас нестерпний всю дорогу кайданники знай тільки верещали та стогнали. Я йдосі чую їхні голоси. От відразу сюди й повіявся — мушу забути про все!

Він занурив свій писок у вщерть наповнене коритце, і Живчик подався далі.

— Кеп? — озвався праворуч чийсь хрипкий запитальний голос.

Живчик рвучко обернувся. Кулькап напружено зирив у темряву, намагаючись розгледіти, хто то озвався.

— Це ви, кепе? — Важенне крісло гепнуло на дерев’яну підлогу, із-за столу, продираючи, немов після сну, очі, звелася присадкувата постать. Живчик не зводив очей із личини, яка до нього наближалася. То був живолуп із Темнолісу — розчуханий чуб, криваво-червона шкіра, темно-фіолетова в сутінках. Його похмурі риси зобразили якусь подобу усмішки. — Кепе Живчику, невже це ви? — повторив він. — Ну, скажіть же, що це ви.

— Тарп? — мало не підскочив Живчик. — Невже це ти, Тарпе? Тарп Волопас? Матрос із «Позасвітнього гарцівника»? — закричав він. — Так, це я! Це я, твій капітан!

Вони впали в обійми один одному.

— О кепе! — Тарпові очі наповнилися слізьми. — Я боявся, що вже не доживу до цього дня.

Живчик вивільнився з міцних Тарпових обіймів і взяв живолупа за руки.

— І все ж ти дожив, Тарпе! Ти живий! Ти направду живий! — повторював він тремтливим від хвилювання голосом. — А тепер я знайшов тебе! — він повернувся до Кулькапа. — Поглянь-но, юначе! Ми знайшли одного з моїх.

Голос його урвався. Живчиків учень мав такий вигляд, ніби побачив мару. Він стояв як укопаний, широко роззявивши рота і вирячивши очі, аж здавалося, вони ось-ось повилазять із орбіт. Пістряк обік нього мав не менш отетерілий вираз.

— Кулькапе, заради Неба, що скоїлося? — запитав Живчик.

— В… ви об… обидва світитесь, — затинаючись відповів Кулькап.

— Ну, чисто тобі пара лойових світників, — побожно додав Пістряк.

Живчик зиркнув на Тарпа. Щирісінька правда! Усе його тіло, від вогнисто-червоної маківки до візерунчастих носаків чобіт, променіло яскравим світлом. Він поглянув на себе. Груди, ноги, руки, кисті, зап’ястки — це все також сяло.

Навколо них зашушукалися між собою завсідники. Вони показували пальцями, хитали головами. Троль-тягайло, який сидів побіля Кулькапа, заходився термосити амулети у себе на шиї.

— Духи, — шепотів він. — Духи в бон-доці. А тепер духи й тут. Знайте — це неспроста.

Із-за столу підвелася парочка міських гномів.

— Я звідси йду, — боязко промовив один і почухрав до дверей.

— І я, — підхопив горілчаний його брат. Поминаючи Пістряка, він обернувся до нього. — Цими днями у Нижньому місті не бракує дивовиж і без привидів, що заполонили «Нічліжку під сон-деревом»!

— Авжеж, — буркнув тягайло, поспішаючи слідом за ними. — Де водяться привиди, туди я не рипаюсь!

— Але… але вони вже збиралися йти, — замурмотів Пістряк. — Чи не так? — додав він, поквапом випроводжаючи всю трійцю до дверей. — Не майте на мене серця, — буркнув він Живчикові, — але торгівля є торгівля, самі розумієте. — І чемно, але рішуче випхав їх за поріг.

— Отака нам дяка! — засміявся Живчик, щойно за ними гримнули двері. І повернувся до Тарпа з Кулькапом. — Пусте! Ти живий, Тарпе! Ось що головне.

— Велика радість, кепе, вас бачити, та ба… — Тарп нахмурив брови. — Ми виглядали трохи дивно, ширячи довкола це сяйво. Його цілком досить, аби

1 ... 22 23 24 ... 73
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Північ над Санктафраксом», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Північ над Санктафраксом"