Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Заборонена кімната 📚 - Українською

Читати книгу - "Заборонена кімната"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Заборонена кімната" автора Фред Унгер. Жанр книги: 💙 Детективи / 💙 Пригодницькі книги. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 78
Перейти на сторінку:
у третій двір, я зараз туди прийду.

Він ще раз потер гомілку, кинув на мене лютий погляд і, накульгуючи, зник за дверима гаража. Я ж протиснувся поміж двома «рено», переступив через шланг, перестрибнув калюжу і опинився у третьому дворі.

Він був менший за перші два і здавався тихим і порожнім. Лише вздовж проїзду стояла низка «фольксвагенів». Світло відбивалося від їхніх лакованих кузовів. Два слюсарі прокотили до оглядової ями «мерседес»: вони були тут єдиними живими істотами. На протилежному боці двору тяглася довга шеренга гаражів. Деякі двері були відчинені, і звідти дивилися погаслими очима фар автомобілі. Ніхто не помічав мене.

Я швидко попрямував до гаражів і почав заглядати в кожен з них. Всередині панували прохолодні сутінки. Перегородок не було, замість них — білі смуги на асфальті. Тхнуло бензином і гумою. Одразу ж я побачив сірий «ситроєн» з чорним дахом, хоча він стояв у далекому кутку, майже зовсім затулений «оппель-капітаном»: виглядав лише плескатий, потворний радіатор.

Крім мене, в гаражі нікого не було. Обидва слюсарі поралися біля «мерседеса» і зовсім не дивилися у мій бік. Очевидно, вони взагалі мене не помітили.

За мить я вже стояв біля «ситроєна». Від нього йшов слабкий запах гуми. Я прочитав номер: ДІБ-625.

Тепер можна було б і піти. Але я не пішов. Такого шансу я не матиму ніколи. Потягнув за ручку, вона легко піддалася, і дверцята із скрипом відчинилися. Миттю прослизнув усередину і почав обшукувати салон.

Біля задньої шибки лежала згорнута французька газета. Квапливо переглянув її — нічого цікавого. Роздратовано жбурнув назад. У відділенні для інструментів знайшов замаслені ганчірки, свічки запалювання, гайковий ключ і кілька автомобільних карт. Передивився їх одну по одній: всі вони були старі, потерті, лише остання з них — карта шляхів Франції — здалася мені новішою. Друкованими літерами на ній було дбайливо виведено прізвище власника: «К. Наеглі».

Якусь секунду я нерішуче тримав її в руках, потім розгорнув. Деякі квадрати карти були бруднішими за інші: очевидно, цікавили власника частіше. Особливо північне узбережжя Франції. Під одною з назв виднілася риска, прокреслена нігтем. Наблизивши карту до самих очей, я розібрав дрібний напис: «Дом». Згідно з поясненнями до карти це було невелике містечко, яке налічувало не більше двох тисяч жителів. Прочитав назву ще раз. Вона мені нічого не говорила.

Раптом почувся голос червонопикого. Він стояв посеред двору, щось гукав до слюсарів, нервово озираючись навколо.

У мене не лишалось часу згортати карту. Я вислизнув з «ситроєна», пробрався до найближчого проходу. Там стояв ящик з написом: «Пісок». Я підняв ляду, зібгав карту і сунув її всередину.

На дверях гаража в червоній рамочці висів аркуш паперу. Пожовклий, подертий, брудний. Там докладно описувалося, яким має бути зразковий гараж. Я заглибився в текст, та довго читати не довелося: за спиною почулися важкі кроки, на двері впала тінь.

— А хай вам чорт! — заревів червонопикий. — Де ви ховаєтесь?

— «… заборонено. Порушення карається штрафом», — прочитав я, провів пальцем по паперу і докірливо сунув його під ніс чоловікові. — Німецька пристрасть до заборон — і така пилюка! Вибачте, що ви сказали?

Це збило його з пантелику. Він дивився то на мій палець, то на інструкцію, то на мене. Все це йому явно не подобалося.

— Яку машину ви вибрали? — спитав він презирливо, не звертаючи уваги на мій палець. — Та й чи потрібна вона вам взагалі?

Я глянув довкола. Які в них є тут машини: «фольксвагени», «оппель», «мерседес», «ситроєн», «рено»… І зажадав «форд-таунус».

Це його вгамувало.

— Зараз немає жодного. Візьміть краще «фольксваген».

Я прикинувся обуреним. Тоді він запропонував «рено».

Я похитав толовою. Коли ж він назвав «оппель-капітан», я лише всміхнувся. Тут він став вихваляти переваги «мерседеса».

— Облиште ваш «мерседес». Я не генеральний директор. Може, ви маєте «ситроєн»?

— Жодного.

— А той, он там?

Червонопикий помітно спохмурнів.

— Уже замовлений.

Я зважився на риск.

— Наприкінці минулого тижня він теж уже був замовлений. Дивно! Постійний клієнт?

Він здвигнув плечима.

— Можливо.

— Шкода, — сказав я і запропонував йому сигарету. — Просто цікаво, хто це весь час забирає в мене з-під носа машину. Схоже, що навмисне.

Червонопикий взяв сигарету і застромив собі за вухо.

— Випадок. Буває…

— А ви не знаєте…

У його очах майнуло щось таке, що мені не сподобалося: якийсь дивний блиск.

— Нічого не знаю, — чітко відрізав він. — Абсолютно нічого. Я лише готую машини. Решта — справа Пайкуса і бухгалтерії. Так що це мене не обходить. Ясно?

Я зрозумів, що від червонопикого нічого не вивідаєш.

— Пробачте. Я просто так. Не ображайтеся.

Торкнув капелюха, повернувся на закаблуках і подався до виходу. Та відійшов недалеко.

— Хвилиночку! — гаркнув він мені навздогін. — То як із «ситроєном»?

— Тобто?

— Можливо, замовник відмовиться. Тоді мати вас на увазі? — І витяг з кишені засмальцьований блокнот. — Яке прізвище записати?

Пропозиція була мені не до смаку, проте я не завагався ні на мить.

— Фосс, — пробурмотів я. — Арчібальд Фосс.

— Телефон?

Я назвав номер телефону «Едему»: нічого кращого на думку не спало. Хай пошукає мене там. Якщо хто й не буває ніколи в «Едемі», так це капітан Фосс.

Червонопикий закрив блокнот, сунув його в кишеню і визивно глянув на мене. Я слухняно поплентався за ним до воріт. Лише там він повернув назад і швидко

1 ... 22 23 24 ... 78
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Заборонена кімната», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Заборонена кімната"