Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Фосфорна квітка 📚 - Українською

Читати книгу - "Фосфорна квітка"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Фосфорна квітка" автора Еберхард Паніц. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 22 23 24 ... 39
Перейти на сторінку:
власне, здано десь на зберігання. Валентінерів капітал — мій спадок… Це значить порівно. Невже Сара має одержати половину речей, які зробив я? — Ще трохи смерділо газом. Крізь щілину для пошти хтось уткнув цілу паку газет, однак старий Вундервальд не встав з місця, а лиш крикнув за двері:

— Та дайте мені спокій з цими дурницями!

Алкоголь зробив своє, він зажестикулював і розповідав те, про що тверезим волів мовчати.

— Моє велике юнацьке кохання, о Боже, його я малював сотню разів, — марив він. — Ось тут стояла велика піч, страшенно гаряча. Ах, що то були за часи! — Сяйливо всміхнувшись, він підвівся: — Все йшло гаразд, удавався кожен мазок, і я сам собі подобався. Та ще й як!

Його батько був такий же велетень, як і він. То був запеклий нацист, що виказав навіть власного сина, бо син писав і малював у підвалі листівки проти безглуздої війни. У молодіжній в'язниці Цахаріасові перебили праву руку, у лікарні її абияк зростили. Коли ж він тепер за мольбертом забував про неї й час від часу не робив перепочинку, судомило всю його руку, й він аж кричав од болю, мов поранений звір. Навчився він працювати й лівою, а якби йому перебили навіть обидві руки, то він брав би пензель у зуби й так малював би. Через півтора року до в'язниці зайшов батько у формі штурмовика й забрав Цахаріаса додому, а вдома здоровило син відлупцював батька, ще й пригрозив скрутити йому в'язи, якщо той ще раз його продасть.

— Це, принаймні, мало свої плюси, — констатував із задоволенням Цахаріас. — Він не розкривав писок, і я після війни мав можливість засвідчити з чистою совістю, що він — одна з найбільш поважних нацистських свиней.

Задзвонив телефон, писклявий жіночий голос кудись запрошував художника.

— Та піди, — сказав Едвардс, — я так чи так не зможу тут довго сидіти, на мене чекають Маргрет і Сара. А заповіт тобі не пошкодить. Якщо йдеться навіть лише про ті картини, які ти маєш успадкувати.

Але Вундервальд покрутив головою й гукнув у телефонну трубку:

— Я сім разів у своєму житті казав «так», тепер кажу «ні». Кінець! Баста!

Можливо, Маргрет була сьомою у його послужному списку. Він розповів про жінку, з якою познайомився вже після тієї Ліло, — про Паулеву матір.

— Я був для неї бездара, бо не зміг дати раду пекарні. А вона й справді почала випікати тістечка й торти, торгівля вдалася на диво, і я зовсім опинився на задньому плані. Коли згодом розібрав цю піч, то скандалу вже було неможливо уникнути: одного чудового дня вона забрала Пауля й зникла.

Він погодився з усіма її умовами на поділ майна й не вилазив з боргів у Валентінера, висилав їй гроші на адреси, які безперестанку мінялися. Писала ввесь час одне й те саме: Пауль хоче поїхати туди або туди, придбати те або те.

— На жаль, я дуже слабохарактерний і ладен на будь-який ганебний вчинок, — посміхнувся Вундервальд. — Я здав безліч картин у заставу. Розумієш, у якому я становищі?

Едвардс кивнув головою й випив свій чай. Варто було б послухатися тих не вельми надійних порад і триматися від цього всього якнайдалі або зовсім не звертати уваги ні на які застереження, сказав він сам собі. Вундервальд, якщо навіть перебільшував, давно захряс у безнадійну скруту, ще й накликав на себе підозру; ця думка налякала Едвардса й він промимрив лише кілька збитих слів:

— Сподіватимемося на краще. А ти подумай-но ще раз про Іск'ю або щось у цьому напрямку, Цахаріасе! — Останнє слово він кинув уже з порога. У вікно коридора було видно конторські будівлі, склади й цехи ланцюгового заводу, не дуже далеко видніли ті два нещодавно споруджені цехи, відгороджені тепер од решти території окремим парканом і шлагбаумом. Із воріт виїжджав чорний «мерседес» власника фірми.


23

— Ти — негідник! — вигукнула Ріта Бланк через вулицю, щойно Едвардс вийшов з дому Вундервальда. Вона не звертала уваги на те, що перед дверима й досі стоїть поліцай у формі, а навколо шастає кілька цивільних. Ріта кинулася до нього: —То ти їдеш зі мною чи ні?

— Куди? — запитав Едвардс. — Ти не могла придумати чогось розумнішого?

— Не могла, — відповіла вона, погралася своїм ланцюжком і погойдала туди-сюди сумочкою. — Досить довго змусив мене чекати. Ти що — пошився в дурні?

Едвардс озирнувся й побачив незнайому біляву молодицю, що розмовляла з поліцаєм біля дверей. Можливо, що це їй належав отой писклявий голос, хоча Вундервальд чітко промовив у телефонну трубку «ні».

— Ні, — сказав і Едвардс, — поки що все нормально! Але я поспішаю.

— Ти — негідник! — повторила вона задирливо. — То як, летиш зі мною? Хоча, про мене, лети з ким хочеш!

— Гм…

Якусь часточку хвилини він був схильний сприймати Ріту Бланк всерйоз, але тут же помітив її нещирий погляд.

— Я думав, з тим жартом покінчено.

— Перестань, то зовсім не жарт.

— Звичайно, мадонно, кожен хотів би звідси дременути, однак охота гірша від неволі.

— Ти не можеш висловлюватися ясніше? — запитала вона роздратовано й витягла з-під коміра пальта свій золотий ланцюжок. — Якщо я справді захочу, то я поїду куди захочу. І ти поїдеш зі мною.

— Це ти казала і вчора.

— А тепер незборимі перешкоди з'явились і на морі, і на суходолі, й у повітрі. — Вона пронизливо засміялась і додала кроку. — Точніше кажучи, дуже погане повітря там, звідкіля ти вийшов.

Едвардс знав — ця дівчина здатна на все, якщо хоче чогось досягти.

— Добре, що мені кажуть так багато приємного по телефону або натяками, — відказав він холодно. — Але твій старий надто безцеремонно поводиться з Вундервальдом. Ота дешевенька подорож вам зовсім не потрібна, вам ніколи нічого не було потрібно.

— Ти був потрібен, — захихотіла вона, відкинула назад волосся і вхопила його під руку.

1 ... 22 23 24 ... 39
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Фосфорна квітка», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Фосфорна квітка"