Читати книгу - "Пісня Сюзани: Темна Вежа VI"

– Це старовинна річ, – прошепотіла вона. – Дуже древня.

– Так, – теж пошепки відгукнулася Мія.

Сюзанна відчула себе надзвичайно гарно. Ця черепаха в її руці наділила її відчуттям… ну, ніби якоїсь захищеності.

«Черепаху здоровенну уяви, – пригадалося їй. – Черепаху здоровенну уяви, на собі вона тримає світ людви». Так там, здається, було? Десь так. А, звісно, це ж саме той Промінь, уздовж якого вони просувалися до Вежі. На одному кінці Ведмідь – Шардик. А на протилежному Черепаха – Матурин.

Вона перевела погляд з крихітного тотема, знайденого в підкладці торби, на велику черепаху біля фонтана. Якщо не зважати на різні матеріали – велика була зроблена з темного металу з мідним полиском, – черепахи були однаковісінькі, включно з подряпиною на панцирі і клиноподібною тріщинкою на носі. На мить у неї перехопило подих, і серце ледь не зупинилось. Отак живе вона собі від пригоди до пригоди, іноді не звертаючи уваги на те, як збігають дні, майже не замислюючись ні про що, просто покладаючись на події і ту силу, котру Роланд називає ка. А потім трапляється щось таке, як зараз, і на мить перед нею виринає величезна картина, від неосяжності якої вона впадає в благоговійний ступор. Вона відчула присутність тих сил, що залишалися недосяжними її розумінню. Деякі з них, як-от куля в очеретяному кошелі, були злими. Але ця… ця була…

– Вау, – промовив хтось. Ніби зітхнув.

Вона підвела очі вгору й побачила когось, схоже, що бізнесмена – і вельми успішного, судячи з його костюму, – котрий стояв напроти неї. Либонь, ішов він собі навпростець через парк кудись у своїх справах, таких же важливих, як він сам, на якусь там зустріч чи конференцію, можливо, навіть в ООН, штаб-квартира якої була тут поруч (якщо на цей час вони не переїхали деінде). Аж тут раптом чомусь застиг стовпом. Стояв з дорогим кейсом у правій руці. Величезними від здивування очима він втупився у черепаху на долоні Сюзанни-Мії. Його обличчя розпливлося в широкій, якійсь немов наркотичній посмішці.

– Зараз же сховай! – заверещала Мія. – Він її поцупить!

– Нехай лишень спробує, – відгукнулася Детта Волкер. Голос у неї звучав якось розслаблено, навіть задоволено. Яскраво світило сонце, і вона – всіма своїми клітинами – раптом відчула, що всі проблеми хай собі йдуть під три чорти, бо сьогодні така гарна погода. Вишукана. Прекрасна.

– Гарна, вишукана, прекрасна, – промовив бізнесмен (а може, й дипломат), котрий геть забув про свої справи. От тільки що він мав на увазі – погоду чи фігурку черепахи?

«І те й інше», – подумала Сюзанна. І раптом вона все зрозуміла. І Джейк би теж усе зрозумів – краще за будь-кого! Вона розсміялася. Всередині неї засміялися Мія з Деттою, хоч Мія ніби проти власної волі. І бізнесмен, чи то дипломат, він також засміявся.

– Авжеж, і те й інше, – промовив він. З його скандинавським акцентом останнє слово прозвучало, як «ітьше». – Яка у фас гарьна річь!

А таки гарна. Маленька коштовна річ. А колись, не так уже й давно, Джейк Чемберз був знайшов дещо дивовижно їй подібне. У книгарні Кельвіна Тауера Джейк купив книжку Беріл Еванс, що називалася «Чарлі Чух-Чух». Чому? Бо вона озвалася до нього. Пізніше, а якщо точно – незадовго до того, як Роландів ка-тет прибув до Кальї Брин Стерджис, – ім’я авторки на обкладинці змінилося на Клаудію-і-Інес Бахман, і так вона зробилася учасницею безупинно зростаючого ка-тету Дев’ятнадцяти. Джейк у ту книжку засунув ключ, а Едді вирізав у Серединному світі його дублікат. Людей, які бачили той Джейків ключ, він причаровував і водночас робив неймовірно піддатливими до навіювання. Точнісінько як той ключик, і ця черепаха теж існувала у двох варіантах; поряд з одним якраз і сиділа Сюзанна. Питання полягало в іншому: чи ця фігурка має схожість з Джейковим ключем в іншому сенсі?

Судячи з того, яким привороженим виглядав цей скандинавський бізнесмен, Сюзанна майже повірила, що відповідь на її питання буде «так».

Сюзанна подумки проспівала: «Дад-а-чак, дад-а-чаху, не турбуйся, дівчинко, ти маєш черепаху». І ледь не розреготалася вголос від такої дурні.

– Я сама все владнаю, – сказала вона Мії.

– Що владнаєш? Не розумію…

– Я розумію, що ти не розумієш. Тому й кажу, що сама. Ти згодна?

На очікування відповіді часу вона не марнувала. Щиро посміхаючись, обернулася до бізнесмена і високо підняла руку з черепашкою на долоні, щоб той її краще бачив. Похитуючи рукою вліво-вправо, вона впевнилася, що скандинав водить очима в такт, хоча голова його з пишною гривою білого волосся залишалася незрушною.

– Як тебе звуть, сей? – запитала Сюзанна.

– Матьєссен ван Вік, – назвався той. Очі його повільно рухались услід за черепахою. – Я другий помічник посла Швеції в ООН. Моя дружина завела собі коханця. Мене це печалить. Запорів нема, з цим у мене знову все гаразд; той чай, що мені рекомендував масажист в готелі, допоміг, і я тепер щасливий. – І через паузу: – Я щасливий від того, що бачу вашу sköldpadda25.

Сюзанна була в захваті. А що, якби вона попрохала його продемонструвати гарну роботу кишечнику, може, він тут же скинув би штани і навалив купу просто на тротуарі? Звісно, так би він і зробив.

Вона роззирнулася навсібіч, переконавшись, що поблизу нема жодних потенційних свідків. Це добре, хоча все одно цю справу треба закінчити якомога швидше. Джейк зі своїм ключем був зібрав чималенький натовп. Вона бажала, якщо це можливо, уникнути шоу.

– Матьєссене, – почала вона. – Ти згадав…

– Матс, – відгукнувся він.

– Перепрошую?

– Звіть мене Матс, якщо вам не важко. Мені так більше подобається.

– Гаразд, Матсе, ти згадав про…

– Ви говорите шведською?

– Ні, – здивувалася вона.

– Тоді будемо розмовляти англійською.

– Авжеж, мені так легше…

– Я маю доволі важливу посаду, – повідомив Матс, не відриваючи погляду від черепахи. – Я знайомий з багатьма вельми важливими людьми. Я відвідую коктейльні вечірки, куди гарні жінки з’являються одягнені у «маленькі чорні сукенки».

– Хай це тебе не образить, Матсе, та мені треба, щоб ти заткнув свою пельку і розтуляв її тільки тоді, коли я ставитиму тобі пряме питання. Гаразд?

Матс стулив губи. Навіть комічно показав рукою, ніби зашморгує собі рота на блискавку, і все це не відриваючи очей від черепашки.

– Ти згадав про готель. Ти