Читати книгу - "Мауглі"

законом. Ми всі тоді, запам’ятайте це, були одним народом.

І от якось вночі між двома оленями виникла сварка — звичайнісінька суперечка через пасовища, яка трапляється й між вами, коли ви пускаєте в діло роги й передні копита. Так от, ці два сперечальники і прийшли до Першого Тигра, який тоді лежав серед квітів, і удвох почали розповідати йому про справу, перебиваючи і штовхаючи один одного. Сталося так, що один з оленів у метушні вдарив Тигра рогами. Тут Перший Тигр забув, що він старшина й суддя Джунглів, кинувся на оленя і скрутив йому шию.

До цієї ночі ще не вмирав ніхто з нас, і тому коли Перший Тигр побачив, що накоїв, коли він вдихнув запах крові, то збожеволів; він помчав до північних боліт. А ми, решта мешканців Джунглів, залишилися без судді й почали сваритися й битися між собою.

Та, почувши гамір, повернувся назад. Усі кинулися до нього: один говорив одне, інший — інше. Слон, побачивши серед квітів труп оленя, запитав, хто це зробив. А ми нічого не могли пояснити йому, бо від запаху крові самі всі збожеволіли — зовсім так, як і зараз, коли відчуваємо кров. Замість відповіді ми бігали, кричали, крутили головами. Тоді Та звернувся до дерев і до ліан, які звисали до землі, й наказав їм вказати на того, хто вбив оленя, щоб усі могли впізнати його. Потім слон запитав: «Хто бажає тепер бути старшиною серед Народу Джунглів?». Одразу з гілок зістрибнула Сіра Мавпа і сказала: «Я бажаю бути старшиною в Джунглях». Та засміявся, сказав: «Хай буде так», — і пішов дуже сердитий.

Сіра Мавпа тоді була така ж, як і зараз. Насамперед вона надала своєму обличчю розумного вигляду, але за хвилинку забула про це й почала чухатися і стрибати. Так Джунглі залишилися без Закону, бо всі, хто звертався до судді, чули у відповідь лише дурниці.

Тоді Та знову скликав усіх і сказав:

— Перший з ваших старшин приніс у Джунглі Смерть, а другий — Сором. Тепер вам потрібен такий закон, якого не можна було б порушити. Ви повинні дізнатися, що таке Страх, і коли ви познайомитеся з ним, то зрозумієте, хто ваш володар і що ви повинні слухатися його.

Ми всі запитали: «А що таке Страх?». І Та сказав нам: «Пошукайте його і дізнаєтеся!» Так і гасали ми Джунглями у пошуках Страху. І ось тоді буйволи…

— О-ох, — почулося з обмілин. То зітхнув Майза, ватажок буйволів.

— Так, Майзо, це були буйволи. Вони прибігли перші зі звісткою, що знайшли Страх. Начебто він сидить у печері серед Джунглів, зовсім голий, без шерсті й ходить лише на задніх ногах. Тоді всі ми, мешканці Джунглів, пішли за буйволами до печери. Справді, біля входу до печери стояв Страх. Як і розповідали буйволи, він був без шерсті й ходив на задніх ногах. Коли він побачив нас, то крикнув. Голос цей так перелякав усіх, що ми помчали урозтіч, штовхаючи один одного, бо нас опанував страх.

Ляснув крилами павич, мавпячий лунає клич, Тихо й сторожко повзе змія в лісах. А на джунглі — маро, згинь! — ляже моторошна тінь — То є Страх, малий мисливцю, то є Страх! Місяць виповзе вночі — й заховається мерщій, Вогко й холодно на росяних стежках. Зимний подих за плечем наче приском обпече — То є Страх, малий мисливцю, то є Страх! Ще тверда твоя рука, приготуйся до стрибка, Хай тебе не зрадить слабкість у ногах. Та зі щік втікає кров, серце гупа знов і знов — То є Страх, малий мисливцю, то є Страх! Коли буря загуде, перше дерево впаде, І від зливи темно й лячно у борах, Крізь громи у вишині пролунає гук страшний — То є Страх, малий мисливцю, то є Страх! Перекочують струмки камінці на дні ріки, Грізно блискавка спалахує в очах. Пересохлий рот горить, серце в ребра стукотить — То є Страх, малий мисливцю, то є Страх!

Наступної ночі (так розповідали мені) ми вже не спали всі разом, як раніше. Кожне плем’я зібралося окремо: свині в одному місці, олені — в іншому; копита з копитами, роги з рогами; кожен тримався своїх. Так пролежали ми окремо, тремтіли усю ніч.

Не було тоді з нами лише Першого Тигра, бо він ще ховався в північних болотах, а коли до нього дійшла звістка про дивне створіння, яке ми знайшли в печері, він сказав: «Я піду туди й скручу йому шию».

От він і вирушив шукати Страх. Біг усю ніч і на світанку прийшов до печери.

А поки він біг, дерева й ліани, пам’ятаючи наказ Та, шмагали його своїми гілками й залишали позначки на спині, боках і морді тигра. Скрізь, де торкалася гілка, одразу з’являлася на жовтій шкурі звіра темна смуга. Саме ці смужки, мої діти, і носить він досі.

Коли тигр підійшов до печери, Страх простягнув руку й крикнув: «Геть звідси, смугаста тварюко, нічний волоцюго!» Перший Тигр, почувши ці слова й побачивши істоту без шерсті,