Читати книгу - "Дивовижна одіссея Феді Кудряша, Владлен Олексійович Суслов"

Услід за першим промчав другий птах, третій…

Федя не мав сумніву, що бачить цих птахів уперше в житті. І водночас вони здавались йому знайомими своїми характерними обрисами хвоста, чимось схожим на латинську літеру V. «Що за птиці? Як вони звуться? — намагався пригадати Кудряш. — Альбатроси? Так ні ж — альбатроси білі, і тільки махові пера в них чорні. Та й самі вони великі… Розмах крил у них до чотирьох метрів, а в цих — ледве два… Фульмари? Ні, ті живуть у північних морях, а тут надворі спекота — градусів двадцять п'ять. Що ж це за птахи?»

І раптом він згадав: вилохвости, або як їх ще називають — фрегати. І живуть вони в країнах океанського побережжя, тропічного поясу…

«Оце здорово! Ну й поталанило ж мені! — зрадів Федя. — Подумати тільки: я біля екватора! Тепер-то напевно побуваю в тропіках, а там… а там «Улюбленець Нептуна» причалить до якогось острова. А на ньому пальми— височенні широколисті пальми! Тропічний ліс, обвитий ліанами, орхідеї, різні там квіти і трави, вищі за людський зріст. А на гілках різнобарвні, такі, як Лоренсо, папуги, мавпи… Над квітами пурхають колібрі, завбільшки з бджолу, і метелики-велетні, більші за горобця. Тільки б каравела швидше причалила до такого острова, — розмірковував Федя. — Врешті решт мусить же вона поповнити запас прісної води, провіанту і дров».

Кудряш заплющив очі. Фантазія миттю намалювала привабливу картину. Він уже не просто Федя, учень однієї з київських шкіл, а славетний адмірал Федір Євгенович Кудряш. Він керує цілою флотилією. Він — першовідкривач невідомих островів, архіпелагів, морів, океанів… Про його незвичайні подорожі написано купи книжок, його подвиги вивчають у школах, а на географічних картах так і рябіють назви: мис Кудряша, Великий кораловий риф Кудряша, течія Федора Кудряша…

«Як чудово, що я на «Улюбленці Нептунії»! — думав Федя.

Одначе тут з трюмного люка показався білий тюрбан.

«Педро!» — похолов Кудряш. Настрій у нього одразу ж зіпсувався. А Педро — це справді був він — зміряв Федю таким ненависницьким поглядом, що тому тільки лишилося шмигнути в каюту.

«Який же я фантазер! — всівшись на скриню, став картати себе Федя. — Я й адмірал, і першовідкривач… Полонений ти і не більше, авжеж, полонений. І ще невідомо, що буде з тобою завтра… Та що завтра! Навіть через годину. Хай тільки Дієго дізнається про все, і він, тепер уже вкупі з Педро і Гуго, повісить мене на реї…»

В такому пригніченому стані і застав Федю капітан.

— Що з вами, ваша високість? — спитав він у хлопця.

Федя не мав ні найменшого бажання вести розмову з капітаном і пробурмотів невиразно:

— Так… Сам не знаю…

— Давай вина, шельмо, іржавий якір тобі в бік! — зненацька прокричав папуга, і капітан гучно зареготав:

— Спасибі, Лоренсо, що вчасно нагадав! Таки треба промочити горлянку. Та й у животі вже бурчить. Не знаю, як у вас, герцог. Учора клятий Восьминіг зіпсував увесь вечір. Я іі сам забув повечеряти, і вас досі голодом морю.

Капітан двічі ляснув у долоні. На порозі з'явився Ніанг.

— Мчи до Габріеля, хай зготує сніданок для його високості і для мене.

— Слухаю, сеньйоре! — хлопчик миттю вибіг з каюти.

— До речі, герцог, де вас узяв у полон Педро? — ніби ненароком спитав капітан.

Федя підвів очі, зустрівся з пронизливим поглядом Дієго. Він згадав про нічну розмову і зрозумів, що запитання не випадкове.

«Що ж йому сказати?» — подумав Федя. Правду кажучи, він не чекав цього запитання. Він гадав, що капітан спитає його передусім про країну, якою править його батько.

— Гм… Де мене взяв у полон? — повільно, щоб виграти час, перепитав Кудряш. — Я… я був на полюванні.

— О-о, тоді в нас одна з вами пристрасть, герцог! Колись я теж захоплювався полюванням. Бувало за один день удвох з напарником добували по п'ять лисиць і зайців по півтори дюжини… — Дієго плямкнув губами. — А на кого полювали ви?

«Справді, на кого я міг полювати? — зморщив лоба Кудряш. — На грифів? Так на них же не полюють… Ага! Здається, придумав!»

Федя сказав, що полював на козуль.

— А де ж ваші єгері, слуги, охорона? — допитувався прискіпливо капітан.

— Там… лишилися в лісі…— невизначено махнув рукою Федя.

— То ви, значить, заблукали?

— Так, звичайно, — зрадів Федя. — Заблукав.

— Буває, з ким не траплялось, — кивнув розуміюче капітан.

У хлопчика відлягло від душі. Здається, виплутався. Наступне запитання вже не застало його зненацька.

— А скажіть, — Дієго зиркнув на Кудряша, — як зветься держава вашого найяснішого батенька?

— Променистеанія, — спокійно мовив Федя, — герцогство Променистеанія… Може, чули?

— Ага, — протяг капітан… — Чував, чував… Правду кажучи, я так і подумав одразу, що ви, ваша високість… — Дієго лупнув очима і сказав невпевнено. — 3 Променистеанії…

«Ну й хитрун! — подумав про себе Федя. — Де він міг чути про таку країну?..» Тим часом Дієго погукав Ніанга.

— Ти де гасаєш, чорна тварюко, чому досі нема сніданку? — гримнув капітан.

— Сеньйор Габріель готує…— злякано відповів Ніанг.

У Дієго заграли жовна, він підвівся із стільця.

— Даруйте, герцог, піду розберуся, в чому там річ.

Спираючись на палицю, він пошкутильгав з каюти.

Розмова з Дієго розвеселила Федю. Гнітючого настрою як і не бувало. Насвистуючи своє улюблене «Капітане, капітане, посміхніться», він розв'язав рюкзак і дістав звідти мильницю, зубну щітку, пасту й рушник.

— Де у вас тут умивальник? — спитав Федя в Ніанга. Той