Читати книгу - "Отелло, венеціанський мавр, Вільям Шекспір"

Отелло

А чи признався він?

Яго

Синьйоре, заклинаю, будьте мужні,

Бо кожен бородатий під ярмом

Однаково, як ви, везе тягар;

Мільйони є людей, що сплять вночі

У ліжках, всім приступних, а одначе

Готові присягнуть, що ліжка ті

Належать тільки їм; а з вами краще.

О, то пекельні хитрощі! То глум

Самого сатани - у себе в ліжку

Розпусницю безжурно цілувати

І вірить, що вона безвинна! Ні!

Хай краще знаю! Знаючи, хто я,-

Я знатиму, що з нею має бути.

Отелло

О, ти розумний! Так, усе те правда!

Яго

Побудьте осторонь отут хвилину;

Себе терпінням загнуздайте добре.

В той час, як ви, прибиті тяжко горем

(Таким, як ви, ця пристрасть ні до чого),

Лежали долі - Кассіо тут був.

Його спровадив я і пояснив

Хворобою ваш напад, і просив

Вернутись знов до мене на розмову;

Він обіцяв. Тепер ви заховайтесь.

Простежте: посмішка, зневага й глум

Мінятимуться в нього на обличчі,

Бо хочу я примусити його

Мені усе розповісти спочатку:

Де, як, чи часто, чи давно, й коли

Він жирував і жирувати буде

З жоною вашою. Простежте добре

За жестами його, я вам кажу,-

Але терпіть; інакше впевнюсь я,

Що ви втрачаєте холоднокровність,

Що зовсім ви уже не чоловік.

Отелло

Я витерплю усе,- ти чуєш, Яго?

Здивую я тебе моїм терпінням.

Та потім - чуєш? - прагнутиму крові.

Яго

Ну, що ж, це непогано; а проте,

Усе в свій час. Прошу вас, заховайтесь!

Отелло ховається.

Я з Кассіо поговорю про Б’янку,

Ту жіночку, яка свої принади

Охоче продає й собі купує

І хліб за те, і одяг. Та істота

Нестямно любить Кассіо. То що ж!

Судилася така повіям кара -

Усе життя дурити багатьох,

Щоб врешті одурив її один!

А Кассіо від сміху просто гине,

Як тільки заговориш з ним про неї.

Ось він іде! Лиш усміхнеться він -

Відразу мій Отелло знавісніє.

Засліплений він ревнощами так,

Що може витлумачити хибно зовсім

Поводження, і усмішки, і жести

Бідахи Кассіо.

Входить Кассіо.

Ну, командире,

Як справи?

Кассіо

Зле... Тим гірше, що мені

Ви титул даєте, який я втратив,-

І це мене убило.

Яго

Гарненько Дездемону попросіть -

І певен я, це допоможе справі.

(Стиха)

Коли б це все залежало від Б’янки -

Ви швидше мали б успіх!

Кассіо

Бідна шельма!

Отелло

Погляньте, він сміється...

Яго

Шалено вас кохає, до нестями!

Кассіо

Гай-гай! Мене шахрайка й справді любить.

Отелло

Він ніби й заперечує, й сміється!

Яго

Ось слухайте, мій Кассіо!

Отелло

Тепер

Наводить він його на сповідь. Так!

Отак! То добре, дуже добре! Так!..

Яго

Вона уже розголосила скрізь,

Що ви її за жінку берете.

Чи й справді то ваш замір?

Кассіо

Ха-ха-ха!

Отелло

Радієш, римлянине? Ти радієш?

Кассіо

Я одружуся з нею? Що? З гулящою дівкою? Будь ласка, пожалій хоч трохи мій розум; не думай, що я вже остаточно з глузду з’їхав. Ха-ха-ха!

Отелло

Так, так, так, так: сміється завжди той, хто виграє.

Яго

Ні, справді, скрізь пройшла чутка, що ви одружуєтеся з нею.

Кассіо

Та невже ти кажеш правду?

Яго

Щоб я був пройдисвітом, коли брешу!

Отелло

Мене ви не рахуєте? Гаразд!

Кассіо

То вона сама, дурна мавпа, розпускає такі чутки. Вона переконана, ніби я одружуся з нею не через те, що дав їй обіцянку, а через те, що сама закохана в мене і забрала собі в голову, що я так і зроблю.

Отелло

Яго киває мені: мабуть, він починає розповідати.

Кассіо

Вона щойно була тут; скрізь бігає за мною. Цими днями розмовляв я на березі моря з кількома венеціанцями, коли це раптом де не візьметься та краля і, присягаюся тобі цією рукою, кидається отак мені на шию...

Отелло

І скрикує: «О любий Кассіо!» або щось подібне - це показують його жести.

Кассіо

І пригортається до мене, і повисає в мене на шиї, і плаче, і тягне, і сіпає мене... Ха-ха-ха!

Отелло

Тепер він розповідає, як вона тягла його до моєї спочивальні. О, я бачу твого носа, але ще не бачу того пса, якому того носа шпурну!

Кассіо

Ні, треба з нею порвати.

Яго

Присягаюся душею! Гляньте, он вона йде.

Кассіо

Ця жінка справжня видра! Сто чортів! Справжня видра, тільки напарфумована.

Входить Б’янка.

Чому ви переслідуєте мене?

Б’янка

Хай переслідують вас дідько та дідьча мати! Нащо ви мені дали оцю хустку? А я, дурна, взяла її. Щоб вишити вам таку саму! То цю річ ви й справді знайшли у себе в кімнаті і навіть не знаєте, хто її вам підкинув? Це у вас на згадку від якоїсь дівки, а мені знімати з неї узор? Ось, маєте! Візьміть і віддайте її вашій кобилиці! Хоч би де ви взяли цю хустку, а я не вишиватиму такої!

Кассіо

Ну що ви, моя мила Б’янко! Що ви, що ви?

Отелло

О праведне небо! Це, напевно,