Читати книгу - "Мартін Іден, Джек Лондон"

Після сніданку він знов узявся до своєї повісті. Слова так і пливли йому з-під пера, хоч він не раз переривав писання, щоб заглянути до словника або до підручника стилістики. Під час таких перерв він по кілька разів перечитував щойно написаний розділ і втішав себе, що хоч і не пише тих великих речей, які вже зріють у ньому, зате знайомиться з правилами композиції і потроху привчається оформлювати та ясно висловлювати свої думки. Він писав, поки не посутеніло, а тоді пішов до читальні і, зарившись у купу журналів, сидів там аж до десятої години, коли бібліотеку зачиняли. Така була в нього програма на цей тиждень. Щодня він писав по три тисячі слів і щовечора заглиблювався в журнали, силкуючись зрозуміти, які саме повісті, статті й вірші видавці схвалюють до друку. Одне було ясно: все, що написали ці численні автори, міг би написати й він, а коли б йому тільки дали час, він написав би таке, що їм і не під силу. Натрапивши в «Книжкових новинах» нотатку про авторський гонорар, він дуже зрадів, але не тому, що Редьярд Кіплінг бере долар за слово, а тому, що першорядні журнали платять за слово щонайменше два центи. «Друг молоді», безперечно, журнал першорядний, отже, за три тисячі слів, що він написав сьогодні, він матиме шістдесят доларів - двомісячний заробіток на морі!

У п’ятницю ввечері він закінчив повість, що складалася з двадцяти однієї тисячі слів. По два центи за слово - це чотириста двадцять доларів. Непогана платня, як за тиждень роботи. Таких грошей він ніколи ще не діставав. Йому навіть нікуди буде дівати їх. Він натрапив на золоте дно, звідси він може вигрібати й вигрібати. Він вирішив придбати собі дещо з одежі, передплатити силу різних журналів і накупити всяких довідників, по які йому тепер доводиться бігати до бібліотеки. І все ж від чотирьохсот двадцяти доларів лишалося ще чимало. Він довго сушив собі голову, на що б це їх витратити, і врешті надумав найняти Гертруді служницю, а Мерієн подарувати велосипед.

Здавши на пошту грубий рукопис для «Друга молоді» та накресливши собі план нарису про ловців перлів, він у суботу після обід пішов до Рут. Її він попередив телефоном, і вона вийшла йому відчинити. Від нього так і війнуло на неї знайомим відчуттям дужості й здоров’я. Здавалося, вогонь пройняв усе її тіло, розлився по жилах гарячим струмком, і, напоєна його снагою, вона аж затремтіла. Він почервонів, торкнувшись її руки і зазирнувши в голубі очі, але свіжа бронза, якою сонце за вісім місяців вкрило його лице, заховала рум’янець. Проте шию ця бронза не захистила від тугого комірця. Побачивши все таку саму червону смужку на шиї, Рут мимохіть посміхнулася, але ця посмішка вмить зникла, коли вона глянула на його одяг. Новий костюм - перший, зроблений на замовлення - справді був до лиця Мартінові, і його постать у ньому виглядала тоншою і стрункішою. Крім того, замість кашкета, в руках він тримав м’який капелюх, який вона тут же веліла йому надіти і висловила своє задоволення з його зовнішності. Вона давно вже не почувала себе такою щасливою. Адже ця зміна в ньому - від неї, і, сповнена гордості, вона загорілась бажанням допомагати йому й далі.

Проте найпомітнішою зміною в ньому і найприємнішою для неї була його мова. Він тепер говорив не тільки правильніш, але й майже вільно і мав собі до послуг далеко більше слів. Правда, коли хвилювався й захоплювався, то знов починав уживати жаргонних слів і часом ще трохи спотикався на недавно засвоєних виразах. Однак у цілому він розмовляв тепер і легко, і - що дуже радувало Рут - жваво, й дотепно. Це, нарешті, знайшов собі вихід його природний гумор і веселість, за що так любили його товариші, тим часом як досі при ній він був немов зв’язаний, бо йому бракувало слів та вправності. Тепер він уже не розгублювався, як раніш, і не почував себе тут таким чужорідним елементом. Але все ж був дуже обачний, обачний у кожній дрібниці, і, полишаючи на Рут ініціативу в невимушеній розмові, сам тільки підтримував її, ніколи не починаючи перший.

Він розповів їй про свою нову роботу і про те, що збирається писати для заробітку, а заразом і вчитися. Але був дуже розчарований, не знайшовши в ній співчуття. Рут не поділяла його запалу.

- Бачите,- сказала вона відверто,- література таке саме ремесло, як і всяке інше. Я, звісно, мало розуміюся на цьому, а просто висловлюю загальну думку. Адже ж не можна стати ковалем, не повчившись років зо три, а то й усі п’ять. Ну, а що письменники заробляють краще, ніж ковалі, то існує куди більше охочих до писання, таких, хто... пробує писати.

- Але, може ж, я маю особливий хист до літератури? - запитав він, потай радіючи, що так добре сказав. І враз його буйна уява кинула на широкий екран усю цю сцену, а поруч тисячу інших сцен з його життя, суворих і диких, брутальних і тваринних.

Але все це промайнуло перед його очима із швидкістю світла, ні на мить не урвавши розмови і не порушивши спокійного плину його думок. На екрані своєї уяви він побачив себе й цю милу гарну дівчину, вони сиділи одне проти одного, розмовляючи доброю англійською мовою, в затишній кімнаті, серед книжок і картин, де панувала цілковита гармонія і культура, де все пройняте ясністю й рівним блиском. А одночасно спалахували й відпливали в темні кутки екрану зовсім інші сцени, і кожна - ціла картина, а він глядач, що може дивитися, на яку схоче. Він бачив ці сцени крізь млу й клуби сірого туману, що танули перед пасмами яскравого червоного світла. Ось ковбої в шинку п’ють вогняне віскі, у повітрі лунає непристойна, сороміцька лайка, і він теж із ними п’є й