Читати книгу - "Відьмак. Час погорди"

Фабіо глухо крикнув і кинувся до неї, але друга жінка, світловолоса, схопила його за комір і втримала на місці. Хлопець бився, але рука жінки була наче із заліза. Цірі ж не могла навіть поворухнутися. Мала враження, що потроху вростає у землю. Темноволоса нахилилася і втупила в неї блискучі очі.

– Я не любителька тілесних покарань, – сказала льодяним голосом, знову поправивши манжети рукавичок, – але постараюся, аби тебе відшмагали, адептко. Не за неслухняність, не за крадіжку амулета й не за прогули. Не за те, що ти носиш недозволену одежу, що ходиш із хлопцем і розмовляєш із ним про справи, про які говорити тобі заборонено. Будеш відшмагана за те, що не вмієш розпізнавати архимайстриню.

– Ні! – крикнув Фабіо. – Не кривди її, вельможна пані! Я – клерк у банку пана Мольнара Джанкарді, а та панянка є…

– Стули пельку! – крикнула Цірі. – Сту…

Закляття, що закрило їй рот, було накладено швидко й брутально. Вона відчула на вустах кров.

– Ну? – підігнала Фабіо світловолоса, відпускаючи й пестливим рухом розгладжуючи комір хлопця. – Кажи. Ким є ця горда панянка?

Маргарита Ло-Антіль з плюскотом випірнула з басейну, розбризкуючи воду. Цірі не могла стриматися, аби не придивитися. Бачила голу Йеннефер не раз і не вважала, що хтось може мати кращу фігуру. Помилялася. Побачивши голу Маргариту Ло-Антіль, від заздрості почервоніли б навіть мармурові статуї богинь і німф.

Чародійка схопила цеберце холодної води й вилила його собі на бюст, надзвичайно при тому лаючись й обтрушуючись.

– Гей, дівчино, – кивнула Цірі. – Будь ласка, подай мені рушника. Ну, припини нарешті на мене дутися.

Цірі стиха пирхнула, все ще ображена. Коли Фабіо видав, хто вона така, чародійки волокли її силою через половину міста, виставляючи на посміховисько. У банку Джанкарді справа, зрозуміло, відразу прояснилася. Чародійки вибачилися перед Йеннефер, пояснивши свою поведінку. Йшлося про те, що адептки з Аретузи були тимчасово переведені до Локсії, бо приміщення школи віддали для учасників і гостей з’їзду чародіїв. Скориставшись із замішання при переводі, кілька адепток вибралися з Танедду й утекли в місто. Маргарита Ло-Антіль і Тіссая де Фрьес, попереджені активацією амулета Цірі, прийняли її за одну з утікачок.

Чародійки вибачилися перед Йеннефер, але жодна не подумала про те, аби вибачитися перед Цірі. Йеннефер, вислухавши вибачення, дивилася на неї, і Цірі відчувала, як горять її вуха. А найгірше було Фабіо – Мольнар Джанкарді вилаяв його так, що в хлопця сльози стояли на очах. Цірі було його шкода, але вона й гордилася ним – Фабіо дотримав слова й навіть не писнув про виверну.

Йеннефер, як виявилося, чудово знала Тіссаю і Маргариту. Чародійки запросили її у «Срібну Чаплю», найкращий і найдорожчий заїжджий двір у Горс Велені, де Тіссая де Фрьес затрималася по приїзді, з тільки їй відомих причин зволікаючи з поїздкою на острів. Маргарита Ло-Антіль, яка виявилася ректоркою Аретузи, прийняла запросини старшої чародійки й тепер на якийсь час ділила із нею помешкання. Заїжджий двір і справді був розкішний: мав у підвалах власну лазню, яку Маргарита й Тіссая найняли виключно для себе, заплативши за те неймовірні гроші. Йеннефер і Цірі, зрозуміло, були запрошені користуватися лазнею – і в результаті усі поперемінно плавали в басейні й пітніли в пару вже кілька годин, безустанно при тому пліткуючи.

Цірі подала чародійці рушник. Маргарита делікатно ущипнула її за щоку. Цірі знову пирхнула й з плюсканням скочила у басейн, у воду, що пахла розмарином.

– Плаває, наче малий тюлень, – засміялася Маргарита, простягаючись біля Йеннефер на дерев’яному лежаку. – А зграбна, наче наяда. Даси мені її, Йеннефер?

– Для того я її сюди й привезла.

– На який рік я маю її прийняти? Знає основи?

– Знає. Але нехай почне як усі, з яслів. Їй то не зашкодить.

– Мудро, – сказала Тіссая де Фрьес, зайнята поправлянням розставлених бокалів на мармуровому, вкритому шаром роси від пару столі. – Мудро, Йеннефер. Дівчині буде легше, якщо розпочне разом з іншими новачками.

Цірі вискочила з басейну, всілася на краю, віджимаючи волосся і бовтаючи ногами у воді. Йеннефер і Маргарита ліниво пліткували, час від часу витираючи обличчя змоченими в холодній воді серветками. Тіссая, скромно замотана в простирадло, не втручалася у розмову, справляючи враження людини, яка поглинута наведенням порядку на столі.

– Смиренно вибачаюся, вельможні дами! – крикнув раптом зверху невидимий хазяїн заїзду. – Прошу мене вибачити за те, що посмів заважати, але… Якийсь офіцер прагне зараз же бачити пані де Фрьес! Говорить, що не потерпить тяганини!

Маргарита Ло-Антіль захихотіла, підморгнула Йеннефер, після чого обидві як по команді відкинули зі стегон рушники й прибрали досить вишуканих і дуже визивних поз.

– Нехай офіцер увійде! – крикнула Маргарита, стримуючи сміх. – Запрошуємо! Ми готові!

– Наче діти, – зітхнула Тіссая де Фрьес, крутячи головою. – Накрийся, Цірі.

Офіцер увійшов, але витівка чародійок виявилася ні до чого. Офіцер при їхньому вигляді не збентежився, не почервонів, не роззявив рота й не вибалушив очі. Бо офіцер був жінкою. Високою стрункою жінкою із товстою чорною косою і мечем при боці.

– Пані, – сухо промовила жінка, із хрустінням кольчуги трохи вклоняючись Тіссаї де Фрьес, – доповідаю, що я виконала твоє доручення. Прошу дозволити повернутися до гарнізону.

– Дозволяю, – коротко відповіла Тіссая. – Дякую за супровід і за допомогу. Щасливої дороги.

Йеннефер усілася на лежаку, дивлячись на чорно-золото-червоний бант на ремені воїтельки.

– Я тебе знаю?

Воїтелька вклонилася злегка, витерла спітніле обличчя. У лазні було гаряче, а вона мала на собі кольчугу та шкіряний каптан.

– Я часто бувала у Венґерберзі, – сказала. – Пані Йеннефер, звуся Райлою.

Кульбака – застаріле: сідло.

Повернутися

Фактотум (лат. facere – робити, totum – все) – довірена особа, яка виконує будь-які доручені завдання.

Повернутися

Елекція – вибори монарха в Польщі й Гетьманській Україні голосуванням можних родів.

Повернутися

Гамбезон –