Читати книгу - "Дракула"

– Люсі, я знаю, ви – щира дівчина. Я б вам цього зараз не казав, якби не вірив у вашу кришталево чисту – до самісінького дна – душу. Скажіть мені як другові, чи є хтось, кого ви кохаєте? Якщо це так, то я більше не завдаватиму вам жодних клопотів і залишуся вашим найвідданішим другом, якщо ви, звичайно, самі цього забажаєте.

Люба моя Міно, і чому чоловіки є такими шляхетними, а ми, жінки, так мало їх гідними? Я ж майже насміялася із щирих почуттів цього великодушного, благородного джентльмена! Тут я розридалася – боюся, серденько, що тобі цей лист у деякому сенсі видасться ще більш сльозоточивим, ніж раніше, але я справді відчула себе зле. І чому це дівчатам не дозволено виходити заміж одразу за трьох чоловіків або за скількох заманеться, щоб запобігти усім цим неприємностям? Але це – єресь, такого не слід казати. Мене дуже втішило те, що, незважаючи на сльози, я знайшла в собі мужність поглянути містеру Морісу в його безстрашні очі і заявити йому з усією відвертістю:

– Так, є чоловік, якого я кохаю, але сам він ще не сказав, що кохає мене. – Я мала рацію, вчинивши так відверто, бо раптом обличчя його просвітліло, він взяв мої руки у свої – скоріше я поклала свої руки у його – і гаряче мовив:

– Прекрасна, моя смілива і щира дівчино. Краще, спізнившись, втратити шанс завоювати ваше серце, ніж вчасно здобути прихильність якоїсь іншої дівчини. Не плачте, серденько. Якщо ви плачете через те, що вам мене шкода, то я – міцний горішок, мене не так просто розчулити, і я сприйму цей удар з високо піднесеною головою. Якщо цей інший парубок іще не знає про своє щастя, то краще б йому поквапитися, бо йому доведеться мати справу зі мною. Сонечко, ваша щирість і відвертість зробили мене вашим другом, а це краще, ніж коханець, бо тут немає і тіні корисливості. Серденько моє, віднині і до Царства Небесного я почуватимуся дуже самотньо на своєму шляху. Може, ви поцілуєте мене хоч раз? Час від часу спогади про цей поцілунок скрашуватимуть мою самотність. У цьому не буде нічого непорядного, бо той достойний парубок – а я вірю, що він є достойним – вам ще нічого не встиг сказати.

Це остаточно мене переконало, Міно, бо з його боку це дійсно було сміливо і чарівно, а також шляхетно щодо щасливого суперника – правда ж? До того ж своєю відмовою я завдала йому болю. Тож я схилилася і поцілувала його. Він підвівся, тримаючи мої руки у своїх, поглянув мені у вічі – боюсь, що цієї миті я зашарілася – і сказав:

– Дівчинко, я тримаю ваші руки, а ви поцілували мене; якщо після цього ми не стали друзями, то ми не станемо ними ніколи. Дякую за вашу милу щирість і прощавайте.

Містер Моріс потис мою руку, взяв свого капелюха і полишив кімнату, жодного разу не озирнувшись, не зупинившись, без сліз і без тремтіння губ, а я ж стояла і рюмсала, як мала дитина. Господи, і чому такий достойний мужчина мусить бути таким нещасним, коли навколо нього повно інших дівчат, радих обожнювати землю, якою він ходить! Я – так точно обожнювала б, якби була вільною. Люба Міно, я вельми засмутилася, і мені щось не дуже хочеться описувати своє щастя після того, що я тобі розповіла. Тому про третю пропозицію я розповім тоді, коли почуватимуся щасливою.

P. S. Ой, а можна я не розповідатиму про третю пропозицію? До того ж все трапилося так швидко і якось похапливо – здавалося, тільки-но він зайшов у кімнату, як його руки вже обіймали мене, а губи цілували. Я така щаслива, така щаслива; не знаю, чим я заслужила на таке велике щастя. Тепер у майбутньому мені лише треба буде продемонструвати свою вдячність Богові за його милість, за те, що він послав мені такого відданого обожнювача, такого прекрасного чоловіка і такого щирого друга.

25 травня. Сьогодні пропав апетит. Їсти не хочеться, відпочивати не хочеться, займуся натомість щоденником. Після вчорашньої відмови на душі якась порожнеча, здається, у всьому світі не лишилося жодного заняття… Знаючи, що єдиними ліками від подібних речей є робота, я пішов до своїх пацієнтів. Я вибрав одного з них, який становив для мене чималий інтерес у науковому сенсі. Його ідеї є такими неординарними, він такий несхожий на інших «нормальних» божевільних, що я твердо вирішив зрозуміти цього пацієнта якомога краще. І сьогодні я, здається, дуже близько підійшов до розгадки його таємниці.

Я опитав його повніше, ніж до того, намагаючись системно осмислити причини його галюцинацій. Тепер я розумію, що моя метода була дещо жорстокою, бо я весь час намагався зосередити хворого на самій суті його божевілля – саме цього я намагаюся уникати в розмовах з іншими пацієнтами, бо це те саме, що потрапити до самісінького центру пекла. (На згадку: А за яких конкретних обставин мені не слід цього уникати і не боятися потрапити до центру пекла?) Omnia Romae venalia sunt. У пекла – своя ціна! Я verb. sap. Якщо за цим інстинктом щось криється, то в подальшому було б цікаво його ретельно і точно дослідити; відкладати немає сенсу, тож починаймо:

Р. М. Ренфілд, вік 59 років. – Сангвінічний темперамент; велика фізична сила; хворобливо збудливий; періоди пригніченості призводять до якоїсь ідеї фікс, котру я не можу збагнути. Припускаю, що саме сангвінічний темперамент та його бентежний вплив так позначаються на ментальності; потенційно небезпечний чоловік, причому за умови безкорисливості ця небезпечність зростає. У корисливо-егоїстичних людей обережність є чимось на кшталт панциру, що захищає їх і від ворогів, і від самих себе. З цього приводу я вважаю, що коли точкою зосередженості є людське «я», то доцентрова сила врівноважується відцентровою; коли ж точкою зосередженості є обов’язок, якась справа або суспільний мотив, то остання, тобто відцентрова сила, стає домінуючою, і лише якась несподіванка або низка несподіванок здатна її