Читати книгу - "Говард Філіпс Лавкрафт. Повне зібрання прозових творів. Том 3"

обробили долотом, ми знайшли надзвичайно цікаві вкраплення органічних залишків та фрагментів — скам’янілі папороті, морські водорості, трилобіти[59], морські лілії, лінгули[60] та черевоногі, що мало виняткове значення для вивчення первісної історії континенту. Нам трапились і дивні трикутні смугасті відбитки до фута в діаметрі, які Лейк склав з уламків сланцю, добутого на великій глибині після проведення вибухових робіт. Ці фрагменти походили з віддаленої західної точки буріння неподалік гірського ланцюга Королеви Александри, і наш біолог, схоже, вважав ті вкраплення незвичайними і загадковими, хоча для мене, як геолога, в цьому не було нічого дивного, адже такий ефект досить часто зустрічається серед осадових порід. Оскільки сланці є не що інше, як метаморфізовані[61] утворення, в яких завжди є спресовані осадові породи, і оскільки тиск має властивість призводити до спотворення будь-яких порід, я не бачив особливих причин дивуватися.

6 січня 1931 року Лейк, Пебоді, Денфорт, усі шестеро студентів, четверо механіків і я вилетіли двома літаками до Південного полюсу, однак нам довелося зробити посадку через несподіваний потужний вітер, який, на щастя, не переріс у притаманний цим місцям буревій. Як писали у газетах, то був один з наших багатьох спостережних польотів, під час яких ми картографували місцевість, де ще не встиг побувати жоден дослідник. Наші перші польоти у цьому плані були невдалими, хоча і дали нагоду досхочу милуватися фантастичними та оманливими полярними міражами, що значно перевершували побачені під час морської подорожі. Далекі гори висіли в небі зачарованими містами, і часто весь білий світ під чарами низького опівнічного сонця розчинявся у золотих, срібних і пурпурових барвах казкової країни дансеніанських[62] мрій та марних сподівань. У хмарні дні було надзвичайно складно літати — засніжена земля і небо зливалися в єдине і таємниче ціле, і ставало просто неможливо розгледіти лінію горизонту у цій молочно-білій порожнечі.

Нарешті ми підступилися до втілення нашого початкового плану — перелетіти на 500 миль східніше усіма чотирма літаками і там облаштувати проміжну базу, яка, за нашими помилковими припущеннями, мала перебувати на іншому, меншому континенті. Ми дуже хотіли порівняти добуті на ньому геологічні зразки з іншими. Стан здоров’я членів експедиції залишався чудовим — наше меню з консервованих та засолених продуктів урізноманітнював лаймовий сік, а близька до нуля температура дозволяла обходитися без важкого хутряного одягу. Була середина літа і, якщо поспішити, ми могли завершити роботу до березня, а отже, уникнути важкої зимівлі впродовж тривалої антарктичної ночі. Із заходу на нас уже не раз налітали страшні буревії, але ми не зазнали жодних втрат завдяки винахідливості Етвуда, який із важких снігових блоків спорудив для наших літаків нехитрі укриття та стіни од вітру і зміцнив снігом основні споруди в таборі. Досі нам неймовірно щастило.

Звісно, у світі знали про нашу програму, а також про дивну впертість, з якою Лейк вимагав провести розвідку в західному, а точніше, північно-західному напрямку ще до перебазування на нове місце. Схоже, він багато розмірковував над тими дивними трикутними відбитками у сланцевій породі, і це не давало йому спокою; зрештою, він дійшов висновку, що їх наявність суперечить природі речей і не відповідає геологічному періоду. Його здолала невтримна цікавість, і він уперто прагнув відновити бурові й підривні роботи у західному напрямку, де і знайшли ці фрагменти. Він був твердо переконаний, що ми маємо справу зі слідами великого, невідомого науці та некласифікованого організму, що суттєво просунувся шляхом еволюції, попри те, що порода, яка їх зберегла, належала до давніх часів — кембрійського[63], а можливо, і докембрійського періоду, і це виключало можливість існування не лише високорозвиненого, а навіть і будь-якого іншого життя, за винятком хіба що одноклітинних організмів і трилобітів. Цим сланцевим фрагментам з їх дивовижними вкрапленнями було від п’ятисот до тисячі мільйонів років.

II

Гадаю, читачі активно стежили за повідомленнями про просування групи Лейка на північний захід, у райони, куди не ступала нога людини і не проникала людська уява; однак, ми змовчали про його уперті сподівання зробити революційний переворот у біології та геології. Попередня санна подорож Лейка з Пебоді і ще п’ятьма членами експедиції, яка тривала з одинадцятого до вісімнадцятого січня, була затьмарена загибеллю двох собак під час переходу через тороси. Буріння принесло Лейку додаткові зразки архейських[64] сланців, і навіть я зацікавився очевидними свідченнями наявності органічних залишків у цих давніх шарах. Утім, то були сліди найпримітивніших організмів, наявність яких не була якимось парадоксом і лише свідчила, що нижчі форми життя існували і в докембрійський період. Саме тому я не бачив сенсу у вимозі Лейка змінити нашу програму, складену з метою заощадити час, — ця зміна потребувала залучення всіх чотирьох літаків, великої кількості людей та усього експедиційного обладнання. Але я, зрештою, не заборонив цього плану, хоча і вирішив не брати участі в експедиції на північний захід попри прохання Лейка допомагати йому порадами у питаннях, які стосуватимуться геології. Коли вони відлетіли, я лишився на базі разом із Пебоді та ще п’ятьма людьми і зайнявся розробленням детального плану переїзду на схід. Під час підготовки до цієї експедиції один з літаків почав перекидати запаси пального з табору біля протоки Мак-Мердо, але довелося це тимчасово припинити. Я лишив при собі одні сани і дев’ять собак, позаяк у цьому безлюдному краї вічної смерті було нерозумно залишатися зовсім без транспорту.

Як ви пам’ятаєте, Лейк на своєму шляху в незвідане відправляв з літака повідомлення на коротких хвилях; ми одночасно приймали їх як у південному таборі, так і на Аркгемі, що стояв у протоці Мак-Мердо, звідки їх передавали далі по всьому світу на хвилях до п’ятдесяти метрів. Експедиція стартувала двадцять другого січня о четвертій ранку, а перше повідомлення ми отримали вже за дві години: Лейк сповістив, що вони приземлились і почали пробні роботи з розтоплення льоду та буріння у районі приблизно за триста миль від нас. А за шість годин надійшло друге, дуже схвильоване повідомлення про те, що після виснажливої і несамовитої роботи їм пощастило пробурити свердловину і підірвати породу; кульмінацією події стало виявлення сланцевих фрагментів з численними відбитками, подібних до тих, які раніше нас так збентежили.

Ще за три години ми отримали короткий звіт про відновлення польоту за умов потужного пронизливого вітру, і тоді на мою вимогу не наражати експедицію на ризик Лейк різко заперечив, зазначивши, що добуті ним нові зразки виправдовують цей ризик. Я зрозумів, що збудження підштовхувало його до межі бунту і що я нічим не можу зарадити, аби убезпечити експедицію від нерозважливої витівки. Я зі страхом уявляв собі, як він з товаришами стрімко просувається у глиб підступної і лиховісної білої німоти з потужними буревіями і неймовірними таємницями, що простяглася на півтори тисячі миль аж до незвіданого і досі неприступного узбережжя Берега Королеви Мері і Землі Нокса.

Години за півтори надійшло іще одне, вкрай емоційне послання з борту літака, яке похитнуло мої сумніви і змусило пошкодувати, що я не взяв участі в експедиції Лейка.

«22:05, з борту літака. Після снігової заметілі побачив попереду гірський хребет з піками небаченої висоти. З огляду на висоту самого плато, можливо, не поступаються Гімалаям. Ймовірні координати: 76 градусів 15 мінут південної широти і 113 градусів 10 мінут східної