Читати книгу - "Ненавиджу драконів, Тетяна Гуркало"

— Торгуєшся?

— Прошу. Вона славна. Примхлива трохи, але славна. Вона єдина дівчинка в цьому поколінні, її трохи розпестили.

— Знаєш, на що це схоже? — спитав Ярослав.

— На що?

— На спробу збути сестричку з рук, повісивши на шию першому наївному ідіоту, що підвернувся.

— Ха!

— Ага, "ха!". Аж тричі.

— Ти не розумієш, — запротестував Кіого. — Скоро на тебе відкриють полювання. Ти маг без Будинку. Не найслабший маг, коли твоєю долею перейнявся Табаді. Дуже ласий шматочок. На тебе вішатимуться дівчата із Старших Будинків.

— Ти намагаєшся встигнути першим?

— Ні. Я намагаюся захистити Ладане.

— Я тебе не розумію.

— Я теж не розумію. Але так треба.

— Тобі сказав вітер?

— Так.

— Чому, не сказав?

— Ні, я не зміг правильно поставити запитання.

— Здуріти, — сказав Ярослав.

Найсмішніше, що він знову повірив Кіого. Так потрібно й усе. Чому потрібно, кому потрібно, не має жодного значення. Не можна сумніватися. Сумніви ведуть до невдачі. А питання краще ставити собі самому та відповіді шукати самостійно. Тому що так треба.

Напевно, так і божеволіють.