Читати книгу - "Фантомна довіра, Лана Вернік"

Але було дещо, що примусило Степана прилетіти до Санкт-Петербургу з іншої частини світу, щоб потрапити до архіву і на власні очі побачити те, про що чув. Подальша доля матері Кіри і вітчима. Мати впала на сходах власного будинку і дуже сильно вдарилася головою. У неї був струс мозку, потім трапився інсульт. Тривалий час пролежала у лікарні. До неї запрошували різних спеціалістів, возили до Москви, але жінка так і не повернулася до нормального життя. Вона лишилася “лежачою”, лишилась “овочем” до кінця своїх днів. Вітчим Кіри пішов у відставку і доглядав за дружиною. Кіра згодом приїхала до Ленінграда і відправила маму до спеціалізованого закладу, а вітчим повернувся до служби. Є свідчення сусідів, що між ним і його пасербицею були дуже близькі стосунки. А потім… вітчим помер. От тільки заключення про смерть вітчима Кіри Дмитрівни зазначало смерть не природною, а насильницькою. І зі слів детективів, котрі потрапили до архіву, документи свідчили про те, що чоловік помер так само, як і батько Степана. Його знайшли закатованим у власній спальні, з зав’язаними за спиною руками, зі спотвореним обличчям і простреленими суглобами колін, ліктів і плечей… Це не було збігом. Це був повтор, рецидив. І це спонукало Степана особисто побачити документи.   

Таке минуле Кіри Дмитрівни у поєднанні з її залежністю від азартних ігор робило її в очах Степана ДУЖЕ небезпечною. Почувши півтора року тому її варіант минулого він не став задавати багато питань. Просто вислухав. У нього не було вибору. Але тепер, коли він офіційно перебував у полоні — отримав час на власне розслідування… і його результати додали до реальності чимало темних штрихів.

Повертався до Колумбії Степан замисленим. Картина, що вимальовувалася його не радувала. Ситуація і так видавалася заплутаною, а тепер він взагалі не знав чого очікувати від своєї кураторки. Поки що він у відносній безпеці. Лора теж. Звісно, Фурія знає про дитину. І, можливо, здогадується, що вона від нього, але доказів поки що не має, і її це питання ще не дуже хвилює, але коли він повернеться — вона обов’язково почне докопуватись до правди…

Фурія якимось чином потрапила до контрабанди зброї. І потрапила вже давно. Ні для кого не секрет, що зброя продавалась наліво і направо ще при союзі. Хто їй з цим допоміг? У неї було багато корисних зв’язків у багатьох владних структурах колишнього СРСР, які залишилися і після розпаду держави. Інакше вона б не змогла так легко знаходити вирішення різних проблем. Яким чином вона зав’язувала ці знайомства?

Ворон… Тепер Степан не сумнівався, що Ворон — це менший брат Кіри Дмитрівни. У нього інше прізвище і по-батькові, але вони — схожі. Саме тому тоді чоловік на фото здався Степану знайомим, хоча він його і не знав. Цікаво, брат знає, що сестра причетна до смерті його батька, її вітчима? Доля матері Кіри Дмитрівни теж перегукувалася з долею матері Степана — “овоч”. Це було її помстою за те, що та вийшла за іншого і віддала її до інтернату? За що ж вона помстилась його матері? Фурія навмисне відбирала коханих жінок і займала їхнє місце… Вітчима і батька Степана було вбито однаковим способом. З обома у неї був інтимний зв’язок. Фурія повторювала все в деталях… як серійний вбивця-маніяк…

Навряд чи вона розглядала Степана на роль свого партнера, швидше — вона вважала його своєю власністю. У неї був план одружити його з донькою Громова, але він зустрів Ларису, прив’язався до неї і дівчина не купилася на запропоновані вигоди — це порушило плани Фурії. Чи він помиляється?

Як не хотілося Степану поїхати до України — стримався. Краще не поїхати зараз і повернутись потім назавжди, ніж, піддавшись емоціям, поїхати і втратити свою вигідну позицію, адже Фурія була переконана, що він в Колумбії. Кіра Дмитрівна навіть не здогадувалася, скільки всього “цікавого” він про неї дізнався. Можливо, їй доклали, що хтось “копає” під неї, але Степана вона точно не могла запідозрити.

Контакт з перемовниками Степан успішно зірвав. Як і планував. Він знав, що Фурія в боргах. Швидке прибуття танків прискорить його повернення і потім він буде змушений привезти “вантаж” (кокаїну) з Перу. Чи хоча б сказати, де той знаходиться, і вона зможе привезти кокаїн сама. Ні. Нехай понервує.

15 листопада він погодив з перемовниками попередній графік прибуття зброї. Два борти мали прибути 19 листопада вранці, наступний — 21. 

Закінчивши свою частину угоди, Степан, під іменем Тадео Симона, вирушив у другу подорож, цього разу до Москви. Бороду лишив. Так було простіше маскуватися. Зустрівся особисто з детективами. Подякував їм за прекрасну роботу і розплатився. Сказали звертатись, якщо що. Обов’язково.

Знайти Фурію було неважко. “Метелиця”. За грою вона знімала напругу і робила нові борги. Як він знав, загальний її борг перед власниками казино обчислювався сотнями тисяч доларів. 

В Україні вона їздила на білому Land Cruiser, а в Москві чомусь обрала для пересування BMW E46 Sedan. Теж білий. Приїхавши на таксі на Новий Арбат, Степан помітив її машину на парковці. Звісно, що вона тут, де ж їй ще бути? Вимкнути сигналізацію для нього не становило проблеми. Головне, все зробити швидко…

Фурія була в залі казино: грала, і їй не щастило. Степан підсів до неї з келихом шампанського, і вона не звернула на нього уваги. Коли програла, зауважив, що вона не знає, коли їй слід зупинитись.

— Я не потребую нічиїх порад.

— А оце ви даремно, Кіро Дмитрівно, — він посміхнувся, і кураторка повернула до нього голову, — СЮРПРИЗ.

— Ти?!.. — вперше за весь час знайомства з цією жінкою він побачив такий щирий подив на її обличчі.

— Я, — він усміхнувся і відпив шампанське, — невже борода так мене змінила?

— Як ти… Ти втік?

— Не зовсім.

— О, — Фурія усміхнулась, — це добре, що ти повернувся. Коли ти зможеш привезти вантаж з Перу?

— Кіро Дмитрівно, ви б хоч запитали про моє самопочуття.