Читати книгу - "Соло бунтівного полковника. Вершина"

Т. в. о. голови знову сів за стіл і натиснув на кнопку.

«— А знаєш, ти прав. Усе важче шукати тямущих і надійних людей. Усі якісь… тільки й прагнуть, щоб тебе обдурити, використати. Ну, нічого, ось трішки налагодимо економіку, й все піде путьом.

— А налагодимо, пане Президенте?

— Повинні налагодити. Зміню Прем’єра, поставлю банкіра чи фінансиста-економіста, і нехай усю відповідальність бере на себе.

— Вони візьмуть… За все у нас відповідає одна людина, пане Президенте. На Вас основний тягар, як на лідері нації…

— Та знаю. Заморився я, Сергію. Ой, як заморився. Наче ще й ранувато, але треба потихеньку готувати собі заміну. Он як у Росії — тихо-мирно, і всі задоволені. Як ти думаєш, потягнеш, якщо я запропоную тебе як свого наступника, га?

— Та Ви що, пане Президенте, і не думайте про це! Ще рано. У Вас стільки потенціалу, що ого-го. Я, звичайно, звик виконувати будь-які Ваші вказівки, але… Хоча… Якщо довірите, то не підведу. Ви ж мене знаєте.

— Та в тім-то й справа, що знаю. Як там твої московські комсомолята, ще спілкуєшся? Вказівки, як поводитися зі старичком-Президентом, шлють регулярно?

— Пане Президенте, Бог з Вами, що Ви таке говорите?

— Та не бійся: про те, що належить знати мені, не належить більше знати нікому. Іди збирайся, поїдемо на поминки. Хай звикають бачити нас частіше разом».

Остапенко натиснув на кнопку диктофона.

«Он воно що, — промовив уголос генерал. — Так кажете — америкоси підсунули? Після того, як дасть гроші Валютний фонд — на х…? Ну-ну…»

— Ось ти хоч і насміхаєшся з мене, а я все-таки недаремно з’їздив у Крим, — Зорій і Яруга по обіді прогулювалися звичним маршрутом — вуличками, що прилягають до Володимирської.

— Як я можу насміхатися над святим, Богдане Даниловичу,

— нарочито серйозно сказав Яруга. — Ви ж знаєте з найновішої історії КПРС, що всі найвідповідальніші битви Другої світової війни відбулися саме на Малій землі, де в той час безстрашно бив німецьких нацистів генеральний секретар ЦК КПРС Леонід Ілліч Брежнєв. Тому якщо я стверджуватиму, що доля сучасної України вирішувалася не в Криму під час перебування там найвидатнішого сина українського народу, то мене не зрозуміють нащадки. Та й сучасники, думаю, теж.

— Знущаєшся зі старого. А що ти скажеш на те, якщо я повідомлю, що отримана мною інформація від надійного джерела містить докладні аналітичні дані про плани ФСБ щодо України? У тому документі є все, про що може тільки мріяти справжній опер: про шляхи, якими планують наші колеги з ФСБ протиснути свою людину на найвищий державний пост у нашій державі, про механізми шантажу й саботажу наших «видатних» політиків, що сплять і бачать, як відроджується Радянський Союз, про інші цікаві речі.

— Богдане Даниловичу, — вже серйозно й без натяку на іронію сказав Яруга, — ви уважно читали той документ, що вам притаранила ваша радистка Кет?

— Що значить «уважно»? Я його розклав на атоми, хоча талмуд, я тобі скажу, виявився чималеньким.

— А вам як досвідченому оперові не здається, що якось надто легко той важливий документ потрапив до простого аналітика?

Дама ж, яка була в тому списку, що я Вам діставав перед поїздкою в Крим, саме цим простим аналітиком і є. Чи вона за період спілкування з вами виросла у своєму професіоналізмі до небачених висот? Вибачте, я маю на увазі саме професіоналізм аналітика, а не щось там…

— Ти знаєш, якщо чесно, то все може бути. Але що ми втрачаємо? Інформацію з ефесбешного документа взагалі можна ігнорувати. Вона в нинішній ситуації не відіграє тієї ролі, яку б відіграла, якби події в Україні пішли в іншому напрямку. А з усього видно, нинішня влада все робить для того, щоб нам взагалі майже нічого не довелося робити. Я ж тобі до кінця свій план ще не виклав, тому зараз можу сказати: ми зможемо без революцій і кровопролиття привести до влади нормальних людей.

Наші небожителі загралися так, що землі під ногами не чують.

А люди доведені до відчаю. Нам залишається тільки вчасно поставити кілька ком і тире. А крапку поставлять люди. Народ.

— Може, й так, — Яруга покрутив головою. — Давайте зайдемо ось у цей дворик і присядемо на он ту лавочку. Я Вам дещо дам почитати.

Вони пройшли арку, а далі в невеличкий дворик, сіли на пофарбовану свіжою зеленою фарбою лавочку. Яруга дістав з бокової кишені піджака кілька складених учетверо аркушів.

— Ось свіжак. Розшифровка вчорашніх розмов Президента, знятих «булавою». Може, те, що там написано, допоможе нам розгадати деякі ребуси?

У кишені Зорія завібрував, а потім і задзвонив мобільний телефон. Полковник подивився на екран, здивовано підняв брови, натиснув на кнопку.

— Слухаю, Надю… Що? — Зорій кілька секунд слухав, потім сказав: — А-а-а. Ну що ж… — і вимкнув мобільник.

— Щось трапилося? — запитав Яруга.

— Ти розумієш, — полковник на мить замовк, а потім, дивлячись кудись убік, додав, — загинув у залізничній катастрофі приятель, Стас. Дружина його теж трішки знала. Так, давай подивимося, що там у тебе записано? — Зорій узяв аркуші.

На двох сторінках — текст розмови Президента і керівника його Секретаріату Сергія Левенюка. Вони говорили про Остапенка, якого підсунули Президентові американці, і про самого Левенюка, якому Президент теж натякав про його