Читати книгу - "Битва королів"

«Ау-у-у-у!» — полетіло понад білими бурунами й колотінням весел з півбаку «Фурії»: це сер Імрі дав наказ атакувати. «Ау-у-у-у! Ау-у-у-у!»

«Меч-риба», досі з піднятим вітрилом, нарешті стала в ряд.

— Повний вперед! — рикнув Давос. Барабан загуркотів швидше, і весла теж пришвидшили рух, розтинаючи лопатями воду: плюсь-шурх, плюсь-шурх, плюсь-шурх. На палубі солдати гримотіли мечами по щитах, а стрільці в цей час напнули тятиви й потягнули перші стріли з сагайдаків у себе на поясах. Галери в першій бойовій шерезі затуляли огляд, тож Давос метався палубою в пошуках кращого місця. Ніякого бона і знаку не було: річкове гирло було мов роззявлена паща, готова їх усіх проковтнути. От тільки...

У дні свого контрабандистського минулого Давос частенько жартував, що знає берегову лінію Королівського Причалу набагато краще за власну долоню, адже більшу частину життя не витратив на те, щоб непомітно прокрастися в долоню або з неї. Приземкуваті башти — новенькі, муровані з грубо тесаного каменю — в гирлі Чорноводого Бурчака, можливо, нічого й не скажуть серу Імрі Флоренту, а от для Давоса вони — як два зайві пальці, що раптом відросли з долоні.

Затулившись від призахідного сонця, він придивився до цих башт. Замалі, щоб розмістити великий гарнізон. Та, що на північному березі, тулилася до стрімкої скелі, а згори на неї хмурилася Червона фортеця; її близнючка на південному березі росла просто з води. Давос зразу збагнув: «Зробили підкоп, вгризаючись у берег». У такому разі атакувати башту буде вельми складно: нападникам доведеться брести по воді або ж кинути місток через невеличкий канал. Унизу Станіс поставив лучників, щоб обстрілювали захисників, якщо хтось необачно вистромить голову з-за бійниць, та більше нічим не переймався.

Біля підніжжя башти в темній воді, на глибині, щось зблиснуло. Це сонячний промінь упав на крицю, розповівши Давосу все, що той хотів знати. «Ланцюговий бон... та вони чомусь не перекрили ріку, побачивши нас. Чому?»

Він би й тут міг здогадатися, тільки не було часу поміркувати. З корабля попереду долинув крик, і знов засурмили бойові ріжки: перед ними був ворог.

Поміж миготінням весел «Скіпетра» й «Вірної» Давос угледів тоненьку риску галер поперек ріки; на їхніх золотих облавках зблискувало сонце. Ці кораблі він знав незгірш за свої. Коли він був ще пачкарем, то завжди почувався краще, знаючи, що означає вітрило на горизонті: прудкий це корабель чи повільний, капітан його молодий, спраглий слави, чи старий, який дослужує свої дні.

«Ау-у-у-у!» — засурмили ріжки.

— Бойовий хід,— гукнув Давос. З лівого і правого бортів почулися такі самі команди Дейла й Аларда. Люто загуркотів барабан, здіймались і падали весла, і «Чорна чайка» рвонула вперед. Коли Давос глянув на «Примару», Дейл вітально підкинув руку. «Меч-риба» знову відставала, гойдаючись у кільватері менших кораблів, що пливли обабіч неї; у цілому ж шерега була рівненька, як стіна щитів.

Здалеку річка задавалася зовсім вузенькою, а тепер розширилася, як море, і місто теж виросло до велетенських розмірів. Сердито позираючи з Ейгонового пагорба, Червона фортеця спостерігала за наступом, як з командного пункту. Увінчані залізом зубчасті стіни, масивні вежі й товсті червоні мури надавали їй вигляду дикого звіра, що причаївся над рікою й над вулицями міста. Кам’янисті стрімчаки, на яких він прищулився, були всіяні лишайником і сучкуватими колючими деревами. Флоту доведеться проплисти попід замком, щоб досягти гавані й міста за нею.

Перший ряд уже зайшов у ріку, а ворожі галери табанили. «Хочуть заманити. Щоб ми збилися в купу й не змогли обійти їх з флангів.... а ще ж цей бон позаду». Давос міряв кроками палубу, витягував шию, аби краще роздивитися флот Джофрі. Серед хлоп’ячих іграшок була і громіздка «Богомилість», бачив він, і старий повільний «Королевич Еймон», «Оксамитова леді» та її сестричка «Осорома леді», «Борвій», «Королівський перевізник», «Білий олень», «Сулиця», «Морецвіт». А де ж «Зорелев»? Де чарівна «Леді Ліанна», що її король Роберт назвав на честь дівчини, яку кохав і втратив? І де «Келеп короля Роберта»? Це ж найбільша військова галера в королівському флоті, на чотириста весел, єдиний бойовий корабель у володінні малолітнього короля, здатний потягатися з «Фурією». Ця галера по праву мала б стати серцем захисту.

Давос відчував пастку, але ж досі позаду не з’явився ворог,— кругом був тільки флот Станіса Баратеона, що рівними рядами тягнувся аж до обрію. «Може, піднімуть ланцюг і розділять нас?» Але він не зовсім розумів, чого цим можна досягти. Кораблі, які лишаться в затоці, все одно зможуть висадити вояків на північ од міста; так, це буде повільніше, але й безпечніше.

З замку вилетіла зграйка мерехтливих жовтогарячих пташок — двадцятеро чи тридцятеро: це полетіли через ріку глечики з запаленою смолою, тягнучи за собою полум’яні хвости. Переважно їх проковтнуло море, але кілька впало на палуби галер у першій бойовій шерезі, розбиваючись на друзки й розсипаючи полум’я. На «Королеві Алісанні» забігали солдати, а ще видно було, як піднімається дим одразу з трьох місць на «Бичі Драконів», що був найближче до берега. На той час уже полетіла нова порція глечиків, і з сичанням посипалися стріли лучників, які всіяли вежі. За планшир «Кицьки» упав солдат, відскочив од весел і пішов під воду. «Перший мрець на сьогодні,— подумав Давос,— але не останній».

На зубчастих стінах Червоної фортеці майорів прапор малолітнього короля: коронований олень Баратеонів на золотому полі й лев Ланістерів — на малиновому. Полетіли ще глечики зі смолою. До Давоса долинули крики: «Сміливицею» поширювалося полум’я. Гребці внизу були в безпеці, під захистом півпалуби, а от солдатам, який юрмилися нагорі, так не пощастило. Як Давос і боявся, головний удар узяв на себе правий фланг. «Скоро наша черга»,— нервово нагадав собі він. «Чорна чайка» чудово потрапляла під обстріл: вона йшла шостою від північного берега. З правого борту від неї була тільки Алардова «Леді Марія», неповоротка «Меч-риба», яка вже так відстала, що опинилася ближче до третього ряду, ніж до другого, а ще «Благочестя», «Молитва» і «Побожність», у яких настільки вразлива позиція, що вони можуть покладатися тільки на боже заступництво.

Коли другий ряд проминув башти-близнючки, Давос придивився