Книги Українською Мовою » 💙 Детективи » Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу 📚 - Українською

Читати книгу - "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу" автора Владислав Валерійович Івченко. Жанр книги: 💙 Детективи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 232 233 234 ... 248
Перейти на сторінку:
просто забрати Уляну Гаврилівну і поїхати, але виявилося, що її з цирком немає. Федя був, онде виступав на сцені підручним фокусника Леоні, а Уляни Гаврилівни не було.

— А де вона ділася? Жіночка така маленька, що з Федею була? — спитав я у одного з циркових, велетня, що готувався до номеру з гирями.

— А Федька її продав, — велетень розминався, то не помітив, як змінилося моє обличчя.

— Що? Кому продав?

— А якомусь глядачу. Вона ж виступала. «Уля — диво пам’яті» номер називався. Дивно, мала така, каліка, а скільки могла запам’ятати, — велетень розігрівав м’язи, бавився з великою металевою кулею. — Після виступу прийшов один, відвалив одразу три сотні, сказав, що йому та баба потрібна. Федька і продав. Потім хвалився, що і тут гроші узяв, і за неї ще буде отримувати.

Я ледь дочекався, поки Федя зійде зі сцени. Тільки зайшов він за завісу, як одразу отримав в обличчя. Хотілося мені вдарити його сильніше, але стримався, бо мусив він ще дещо розповісти. Циркові спочатку хотіли Федю відбивати, але я їм показав револьвер.

— Хлопці, не лізьте. У мене до цього ракла своя справа. Вбивати не буду, поговорю і залишу, хіба що зубів трохи виб’ю, може, вухо відріжу.

Хлопці подивилися і відійшли. Я узяв Федю за волосся і поволік за собою. Зайшли за циркові вози, там я ще трохи приклався, а потім спитав про Улю. Федя тремтів весь, аж заїкатися почав, так злякався.

— Кажи, кому безневинну каліку продав!

— Не знаю я того чоловіка! Не знаю! Він після виступу прийшов і сказав, що вона йому потрібна. Одвалив три сотні мені і три сотні директору цирку.

— Навіщо вона йому?

— Не казав.

— А ти і не питав?

— Не питав. Не питав! Не вбивайте мене, будь ласка! Не вбивайте!

— Не буду, тільки оце пальці тобі по одному відстрелю, — приставив йому руки револьвер. Ще трохи полякав, але бачу, що таки не знає.

— Що вам потрібно? — це підійшов чолов’яга якийсь. Так розумію, що директор цирку. За ним троє борців і велетень з гирями. А ще дресирувальник тримає пардуса на ланцюгу.

— Кому ви продали карлицю?

— Не знаю я ніякої карлиці. Йдіть геть! — каже він дещо зверхньо. Я дістаю револьвер і цілюся йому в лоба.

— Слухай, я зараз у дуже поганому гуморі. То не дратуй мене. Кому ви її продали?

— Я не знаю, вперше бачив. Якийсь чоловік, — директор зблід і вже не такий впевнений, як був.

— Краще було б згадати, — кажу йому, а він починає придивлятися до мене.

— А звідки я вас знаю?

— З журналів. Я — Іван Карпович Підіпригора.

— Що, Іван Карпович! Та що ж ви раніше не сказали! Прошу в мій кабінет!

У директора виявися окремий будиночок на колесах. Там він пригостив мене коньяком і розповів, що знав.

— Той чоловік, я його не знаю. Але у цирк він прийшов разом зі Стьопою Карманом. Це такий дрібний картярський шулер із Москви. Він може знати його, принаймні з ним крутився. Ви вже вибачте, Іване Карповичу, що так вийшло. Якби я знав, що то ваша куховарка, я б Феді заборонив її брати, ще в Ромнах. Чесне слово, не знав!

Коли я йшов, директор ще спробував запхати мені в руки конверт із грошима. Хвилювався, що я погано згадаю його цирк у своїй оповідці, і глядачі припинять ходити. Конверт я взяв, не для себе, а для Уляни Гаврилівни, якій ці покидьки заборгували багацько. Поїхав до Москви, там з’ясувалося, що Стьопу Кармана нещодавно зарізали на Хитрівці, де він заробляв тим, що дурив у карти гостей Москви. Я вже почав нервувати, що втратив слід, але один із хитрівських босяків згадав знайомого Кармана, що купив собі карлицю.

— Отаке мале, а все пам’ятає!

Виявилося, що того знайомого звуть Поляк, він нещодавно повернувся з тюрми, де сидів за азартні ігри. Навіщо йому знадобилася Уляна Гаврилівна, ніхто не знав.

— Мабуть, для гри, бо більше Поляк нічого не вміє, — казали мені босяки, які його знали.

Я почав шукати того Поляка, та виявилося, що його останнім часом не бачили. Довелося витратити майже всі гроші, що видав мені директор цирку, поки я дізнався, що останнім часом Поляк крутився на Остоженці, де працювало одразу кілька підпільних казино. Раніше поліція строго за цим слідкувала, бо ж азартні ігри були заборонені. Але зараз усіх хвилювала війна, що ось-ось мусила початися, то казино не чіпали. Звісно, свою справу робили і хабарі.

— Тільки у те казино просто так не потрапиш. Туди тільки тузам вхід! Сто рублів лише за прохідний квиток! І платять, ціла черга там! — розповідали мені босяки, які любили побалакати, що от би до тої черги добратися і перевірити кишені, це б скільки грошви можна було б зняти.

Я казино знайшов, цілий день ходив навколо, сподівався, що Поляк вийде, але не виходив він. Та й взагалі мало хто виходив із великого п’ятиповерхового будинку з голими кам’яними чоловіками під дахом чи заходив у нього. І ще дивно, що вікна першого і другого поверху були закладені цеглою.

Довелося порозпитувати. Дізнався, що гравці приїздять до казино не на день і не на два, а мінімум на тиждень. Грають у казино, розташованому в підвальному поверсі, сплять у номерах на першому і другому. Просто так всередину не пускають, потрібна рекомендація членів клубу. Але невже казино не зацікавить сибірський фабрикант, що вибив у столиці велике замовлення, зараз повертається додому і вирішив трохи спустити жирку в Москві? Я приїхав на дорогому авто, був одягнений у розкішний костюм, оренда якого коштувала як костюм звичайний. Охорона спробувала мені пояснювати, що тільки для членів клубу, я сунув півсотні, потім заплатив сотню за прохід і опинився всередині. Там було людно, найкращі люди Москви, багато офіцерів, які хотіли награтися перед війною, а ще більше тилових щурів, яким військові замовлення робили кишені заважкими. Оркестр, дівки, пиятика, кілька столів із рулеткою, навколо яких юрбилися гравці. Я обдивився все уважно, Уляни Гаврилівни видно не було. Вирішив почекати.

Встиг спустити півсотні — й це ж грав потроху, коли побачив чоловіка у смокінгу і з моноклем Подумав, що якийсь аристократ, що добиває залишки дідівських статків. Коли побачив, що за ним ішла Уляна Гаврилівна

1 ... 232 233 234 ... 248
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Найкращий сищик імперії на службі приватного капіталу"