Читати книгу - "Груповий портрет з дамою. Втрачена честь Катріни Блум. Дбайлива облога. Ірландський щоденник"

— А потім і яблуко, коли спечуться. Від мене він візьме, ми ж бо з ним знайомі вже давно.

Дощ тим часом припустив дужче; Сабіна накинула на себе Рольфову штормовку з каптуром, сховала під полу горня — брати парасольку вона відмовилась — і обережно причинила за собою двері.

Він хотів був щось сказати, але Катаріна похитала головою. Збираючись про щось поговорити, вони ніколи не зважувались вислати Гольгера за двері. Тож він тільки промовив:

— Пастора Роїклера не буде довго... Дуже довго.— І поклав перед нею угоду про винайм — власне, додаток до угоди.

Обоє були вражені, побачивши, з якою щасливою усмішкою повернулася Сабіна до хати, скинула мокру штормовку, струснула її і знов сіла біля плити. Потім були яблука в улюблених Гольгерових горнятках — у брунатних з червонуватими вінцями, була ванільна підлива, і всім стало так затишно, так радісно, немовби над хатиною, садком і цілим селом витала свята Варвара разом із святим Миколаєм. Хоч надворі ще осінь, а вже відчувається подих зими, і йому знову стало тоскно через те, що в них так затишно. Катаріна простягла Сабіні горнятко з яблуком у підливі для охоронця, але та тільки похитала головою.

— Ні,— мовила вона,— не хоче. Не може порушувати інструкції... Я мушу вам щось сказати... Вони притягнуть із Блора фургон, у якому останнім часом жила охорона, й поставлять його тут... Я порушила ваш спокій...

— Житимеш у нас стільки, скільки схочеш. Скільки тобі подобатиметься...

— І не треба буде перебиратися до єпископської кімнати?

— Ні.

Сабіна наполягла, щоб діти помились і вклалися спати. Любо було дивитись, як малі пригорнулись одне до одного, тримаючи одне свого пошарпаного лева, а друге — свою діснеївську таксу. «Просто-таки чарівно...»

— А тепер,— сказала Сабіна,— я можу вам дещо сказати: я пішла од Фішера. Назовсім. А дитину я жду не від нього, не від Фішера. Ви, звісно, здивовані, не ймете віри — так само, як і батько з Кете. Одначе це правда...

Випити за дитину запропонувала Катаріна. Вона завжди подає такі гарні ідеї. Після другої чарки на Сабіниному обличчі проступило щось схоже на «примарне щастя», і вона, всміхнувшись, промовила:

— Якщо буде хлопчик, я назву його Гольгером. Хоча б для того, щоб подратувати Фішера. «Повний вперед!..»

— Дитину не можна називати так чи так тільки для того, щоб когось подратувати,— заявила Катаріна.— Для дитини це недобре. До того ж, може, в тебе буде дівчинка.

— Тоді я назву її Катаріною. Не Веронікою, хоч це ім'я теж дуже гарне. Батько мені допоможе, а Кете вже бачить мене знаменитою журналісткою. А з пастором сталося щось таке, чого ти не хотів казати при дітях?..

— Так, він поїхав назовсім. Сюди вже не повернеться, принаймні пастором. Поїхав до одної жінки, своєї дружини. Я й тобі не хотів про це казати...

— Не хотів? А чому? Думаєш, я не знаю, що сталося з Кольшредером? І взагалі, це ж підтверджує ваші, ваші передбачення!..

— Коли такі передбачення збуваються, на душі не завжди весело. До речі, три Гольгери в одній сім'ї — це було б уже забагато.

І знову він мусить переступати межу, де не знаєш, що законно, а що вже протизаконно, де стикаються такт і безпека й те чи те може призвести до вибуху. Якби йому хтось був сказав, що колись він з'ясовуватиме — з метою безпеки,— на якому місяці жінка й від кого вона завагітніла, то він, мабуть, тільки посміявся б. Та коли добре поміркувати, то ця обставина може виявитись надзвичайно важливою, а саме: знати, з ким та жінка мала інтимні стосунки, наслідком яких і був той стан, що його називають вагітністю. Й оскільки на нього, Цурмака, поклади обов'язок подбати про безпеку молодої пані Фішер, а заразом — із цілком очевидних причин — навіть про безпеку її брата, який і сам являє собою загрозу для безпеки, то він повинен, певно, братися за цю справу ближче, адже «заплідник» (поки що він називає того чоловіка так) може ховатися за такою привабливою, суспільно-бездоганною личиною, що про нього нічого й не подумаєш — не з погляду моральності, а з погляду заходів безпеки. Взяти, скажімо, хоча б отого дивакуватого молодого Шублера; адже він хоч і не запліднив — принаймні поки що про це нічого не відомо — сусідку пані Фішер, проте інтимні стосунки з нею мав.

А справа з пані Фішер виявилася досить делікатною. Викривати чи доводити подружні зради не його діло, він відповідає тільки за її безпеку, а вона належить до того кола жінок, яким небезпека загрожує найбільше, і те, що вона завагітніла не від свого чоловіка, безперечно, можна довести. Той репортер із газети, що дзвонить завжди опівдні, ще жодного разу його не обманув. Цей чоловік звернув його увагу й на те, що старий Шретер чаклує у себе в майстерні над якимись дивними речами, а звідти ж, як-не-як, замок — мов на долоні, тільки прицілься; вказав він також на те, що старий Беверло лютує, а