Читати книгу - "Пан Ніхто"

— Чому це вас так турбує моя доля? — зауважує сусід, не відриваючи очей від естради. — Якщо ви й далі будете пхати носа не в свої справи і марити різними агентурами, то я думаю, що вам ліпше подумати про себе.

— Я думаю про нас обох. І не тому, що симпатизую вам, просто так склалася ситуація: мені потрібна річ, яка є у вас, а ви розшукуєте те, що є у мене. Отже, пропоную обміняти те, що потрібно мені, на те, що треба вам. Гадаю, все ясно.

— Не зовсім, — злегка похитує головою мій співбесідник. — Я вже чув, що розшукуєте ви, але не зрозумів, що я шукаю.

— Діаманти.

Пенев нарешті зволив-таки відвести очі від сцени, хоч північна красуня, сівши у безсоромній позі на стілець, якраз починає скидати панчохи. Вона стягає їх страшенно повільно, ніби розповідає якийсь безконечний і нудний анекдот. Зовсім старий анекдот.

— Ви не могли б бути точнішим? — запитує чоловік, забираючи з зубів уже мокру сигарету й кидаючи її в попільничку.

— Я сказав: діаманти. Діаманти, які лишив Горанов і за якими ви вже хтозна-відколи безрезультатно полюєте. І даремно сподіваєтесь докопатися до них через Віолетту, або через Флору, або власними зусиллями. Абсолютно даремно, Пенев. Бо вони у мене.

— Досьє… Діаманти… Казочки, — зневажливо мимрить чоловік.

Але той факт, що він уже втратив будь-який інтерес до довгої скандінавки, свідчить про інше. Він дістає з кишені пачку сигарет без фільтрів — для холодного куріння він завжди бере без фільтрів — і затискає нову сигарету кутиком губів.

— Здається, ви справді не уявляєте собі реального становища, — зауважую я спокійно. — Ви бережетеся тютюну, щоб довше жити. І навіть не підозрюєте, що життя ваше має всі шанси залишитись таким, як ця незапалена сигарета, яку ви постійно жуєте. Ті, що знищили Горанова, збираються розправитись і з Пеневим. Я навіть припускаю, що вони вже давно готові до операції. Отже, коли хочете вціліти, не витрачайте марно часу на розмови і пусті вагання.

Репліка досить довга, щоб дати артистці можливість стягнути панчохи, а Пеневу — подолати хитання.

— Ви про які досьє? — раптом запитує він, не забуваючи додати: — Якщо взагалі є якісь досьє.

— В них записані мої близькі, які вже не бажають фігурувати там і взагалі хотіли б спати спокійно в майбутньому.

— Значить, ви болгарин? — запитує сусід на цей раз рідною мовою.

— А ви як вважаєте, хто я? Американський негр? — відповідаю тією ж мовою.

Він не відповідає на питання й заглиблюється у свої думки; тим часом висока жінка на естраді царственим жестом відкидає геть бюстгальтер і нарешті доходить до кульмінації номера — звільнення від плавок. Оскільки мій співбесідник навіть у цей напружений момент не підводить очей на красуню, а роздуми його починають здаватися мені надто довгими, я наважуюсь допомогти йому:

— Мушу попередити вас: коли ви сподіваєтеся врятувати себе ціною мого життя, то це тотальна помилка. Те, що я відкриваюся перед вами, мусило б підказати вам, що тил у мене добре забезпечений. Люди, які ліквідують вас при будь-якій спробі зрадити, є, і вони напоготові, Пенев. Вони не випускають вас з очей, і немає такого місця, куди б ви могли сховатися, щоб уникнути кулі.

І оскільки справа й так уже дійшла до цього, дозволяю собі додати:

— По суті, ви вже давно заслуговуєте кулі. Я проявляю надзвичайну великодушність, надаючи вам амністію. Коли ж зважити, що разом з амністією я даю вам і діаманти, то великодушність ця справді фантастична.

— Чим фантастичніша річ, тим меншого довір'я вона заслуговує, — не без деякої підстави відповідає Пенев.

— Ви дуже добре знаєте, що люди, яких я представляю, не цікавляться діамантами. Особливо коли вони крадені.

— А, власне кажучи, що то за діаманти, про які ви весь час мені говорите? — починає невеличку перевірку сусід.

— Багатокаратові. Неймовірна колекція. Зі смаком складеш у маленьку чорну коробку.

— Скільки штук?

— Дев'ять,

— Помилилися, — хитає головою Пенев. — Десять.

— Було десять. Але один уже потрапив на ринок крадених речей. Так що тепер дев'ять.

Він, звичайно, чудово знає, що їх дев'ять. Просто вдається до хитрощів, щоб дізнатись, наскільки я в курсі справи.

Довга скандінавка вже зникла за завісою, поступившись місцем великій мулатці з визивними формами в легкій попліновій сукні. Ця явно працює за принципом «Економте наш час».

— Не мудруйте, — нагадую я сусідові. — Якщо будете мудрувати, операція може не відбутися. У вас дуже мало часу, щоб устигнути зібрати свої манатки і зникнути.

— Між іншим, як ви собі уявляєте ці досьє? — запитує Пенев, підвівши нарешті голову і глянувши на мене.

— Їх зовнішній вигляд мене зовсім не цікавить. Ані спосіб, яким вони написані. Ані шифр, якщо він є.

— Шифру нема, — заспокоює Пенев. — Але є інше: ці досьє, громадянине, розрізані на три вертикальні смужки. Десять аркушів, розрізаних натроє, — це становить тридцять шматочків, так? Ну ось. Навіть якщо і дійде до діла, я зможу запропонувати вам всього десять шматочків з цієї серії.

— А де решта?

— У двох різних місцях.

— Але ви знаєте, де точно знаходяться ці місця?

— Одне — так. Що ж до другого, то про нього мусите запитати Горанова.

— А де саме те, одне?

— А де діаманти?

— За них не турбуйтеся. Я можу їх вручити вам ще цього вечора.

— Коли вручите, тоді одержите й інформацію. Разом з десятьма смужками.

— Обмін, який ви пропонуєте, абсолютно нерівноцінний.

— Я вам нічого не пропоную. Пропонуєте ви.

— Все одно він нерівноцінний.

— Я не можу дати більше, ніж маю, — знизує плечима Пенев.

— А що містять у собі ваші «смужки»?

— Найголовніше: псевдоніми. Аркуші, як я сказав, розрізані натроє. В одній частині — псевдоніми, в другій — прізвища, в третій — дані про відповідну діяльність.

— Але псевдоніми — не найголовніше.

— Для нас — найголовніше, бо ми з ними працюємо. В усякому разі, що маю, те і пропоную.

— Пропонуєте дрібниці, які нічого не значать. Я розраховував на інше.

— Може, я також розраховував на інше, але, як бачите, дійшов до того, що починаю оборудку з таким, як ви… — похмуро бурмоче він і зминає мокру сигарету в попільничці.

Це для нього справді вершина падіння, бо, не маючи більше можливості зраджувати свою вітчизну, він змушений тепер викрити частину зрадництва, загребти здобич і щезнути в невідомому напрямку.

Мулатка давно вже з рекордною швидкістю скинула з себе майже все, але це виявилось лише скромним вступом до головної частини атракціону — якогось нескінченного шаленого танцю під навіжений вереск магнітофона.