Читати книгу - "Бентежна кров, Джоан Роулінг"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
Парочка пішла вечеряти. Робін знову роззирнулася, стараючись уникати погляду парубка з гучним сміхом, і її око привернула шарлатна пляма в кінці шинкваса. Джемма прийшла і стояла сама-одна, намагаючись зловити погляд бармена. Робін зіслизнула зі стільця й, забравши свою склянку, пішла до Джемми, чорне волосся якої спадало циганськими кучерями до середини спини.
— Привіт... Лінда?
— Що? — здригнулася Джемма.— Ні, вибачте.
— О,— зронила Робін з пригніченим виглядом.— Може, я прийшла не до того бару. А це місце має інші філії?
— Гадки не маю, вибачте,— озвалася Джемма, досі тримаючи руку піднесеною і намагаючись привернути увагу бармена.
— Вона сказала, що буде в червоному,— мовила Робін, роззираючись у морі костюмів.
Джемма глянула на неї, трішки зацікавившись.
— Побачення всліпу?
— Якби ж то! — закотила Робін очі.— Ні, це подруга подруги, яка вважає, що у «Вінфрі-н-Г’юзі» відкривається вакансія. Сказала, що зустрінеться зі мною й перемовиться за скляночкою.
— У «Вінфрі-н-Г’юзі»? Це ж я там працюю.
— Ти жартуєш! — розсміялася Робін.— Агов... а ти точно не Лінда? Може, прикидаєшся іншою людиною, бо я тобі чимось не сподобалася?
— Ні,— всміхнулася жінка.— Я — Джемма.
— О! Ти на когось чекаєш?..
— Начебто,— озвалася Джемма,— так.
— Ти не проти, якщо я посиджу з тобою? Поки вони не прийдуть? Отам на мене кидали ну просто похітливі погляди.
— І не кажи! — мовила Джемма, а Робін сіла на барний стілець поряд з нею. Бармен підійшов до сивого чоловіка в костюмі в тонку смужку, який щойно зайшов.
— Агов! — гукнула Робін, і до неї обернули голови півдесятка бізнесменів, і бармен теж.— Вона прийшла перша,— сказала Робін, вказуючи на Джемму, яка знову засміялася.
— Ого. Ти нікому спуску не даси, так?
— А який сенс? — мовила Робін, роблячи ковток тоніку. Вона трохи увиразнила свій йоркширський акцент, як часто робила, вдаючи сміливішу й нахабнішу особу, ніж була насправді.— Тре’ брати справу в свої руки, бо тебе просто в біса переступлять і підуть далі.
— Тут ти не помиляєшся,— зітхнула Джемма.
— Але у «Вінфрі-н-Г’юзі» не так, ні? — мовила Робін.— Чи теж повно падлюк?
— Ну...
Цієї миті підійшов бармен, щоб узяти в Джемми замовлення. Отримавши великий келих червоного вина, секретарка зробила ковток і мовила:
— Як по правді, там непогано. Залежить, на кого працюєш. Я — особиста секретарка одного з великих босів. Робота цікава.
— Приємний чоловік? — буденно запитала Робін.
Джемма зробила кілька ковтків і нарешті відповіла:
— Він... нормальний. Котре лихо менше, те й обираєш, правда? Мені подобається робота, подобається компанія. У мене там добра платня й багато друзів... от чорт!..
Її сумочка зіслизнула зі стільця. Поки Джемма нахилилася її підняти, Робін, чий погляд блукав морем кремових, бежевих і сірих відтінків, раптом побачила Сола Морриса.
Він щойно зайшов у бар — у костюмі, розстебнутій на шиї сорочці та з неймовірно самовдоволеною посмішкою на вустах. Він роззирнувся, помітив Джемму й Робін завдяки яскравим сукням — і застиг. Секунду-дві вони з Робін просто витріщалися одне на одного, а потім Моррис рвучко розвернувся й поквапився геть з бару.
Джемма знову сіла на стільці рівно, поклавши для надійності сумку на коліна. Мобільний, який вона лишила на стійці, засвітився.
— Енді? — швидко відповіла Джемма.— Ага... ні, я вже тут...
Довге мовчання. Робін чула голос Морриса. Він говорив тим самим лестивим тоном, яким намагався затягнути її в ліжко, з усіма своїми інфантильними жартиками і «я тебе не засмутив?».
— Гаразд,— сказала нарешті Джемма, і вираз її обличчя посуворішав.— Гаразд. Я просто... Я зараз зітру твій номер з телефону і скажу тобі... ні, я ось що тобі скажу... ой, та просто йди в сраку!
Вона натиснула відбій, щоки в неї розчервонілися, а вуста тремтіли.
— Ну чому,— сказала вона,— вони хочуть, щоб їх і далі вважали милими, навіть коли поведуться як покидьки?
— Самій цікаво. Твій хлопак? — спитала йоркширська Робін.
— Ага,— підтвердила схвильована Джемма.— Шість місяців зустрічалися. А потім одного вечора він мене просто продинамив, без жодного пояснення. Потім він ще кілька разів з’являвся — переважно, хотів перепихнутися,— докинула вона, роблячи ще великий ковток вина.— І нарешті взагалі мене кидає. Я вчора йому написала, кажу: слухай, я лише хочу зустрітися, лише хочу отримати пояснення...
— Оце справжній паразит,— мовила Робін, чиє серце закалатало від ідеальної перспективи поговорити по душах.— Агов,— гукнула вона до бармена,— можна нам ще по келиху вина й меню, будь ласка?
І після цього добувати з Джемми зізнання стало для Робін легко, як горішки гризти. Після трьох келихів вина вкупі з підтримкою і розумінням від нової йоркширської подружки, такої кумедної; після тарілки курятини з мамалиґою і ще пляшки вина («Ага, а чому в біса ні?»), Джемма легко перейшла від поганої поведінки «Енді» до непристойного й недозволеного лапання з боку шефа, який так на неї напосідався, що вона вже готова була звільнитися.
— А у відділ кадрів ти не можеш піти? — запитала Робін.
— Він каже, ніхто мені не повірить через те, що сталося, коли ми торік їздили на курси... хоча... Як по правді, я толком і не знаю, що там сталося,— мовила Джемма і, відвівши погляд, пробурмотіла,— тобто... секс був... але я була не при собі... п’янюча...ну тобто, це було не... ну розумієш... не зґвалтування, цього я не кажу...
— А ти хіба була в змозі надати згоду? — спитала Робін, яка більше не сміялася. Вона випила тільки пів келиха
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Бентежна кров, Джоан Роулінг», після закриття браузера.