Читати книгу - "Поцілунок долі, Ася Віталіївна"

Дівчата довго говорили на кухні з келихом шампанського, за цей неймовірний вечір в компанії чоловіків, що були з нами. Навіть Юля проговорилась нам, що хоче спробувати добитися уваги Саши.

-От будете бачити він буде мій.

-Юля, воно тобі треба? Всі хлопці такі не надійні,- мовить їй моя сестра, а я піднімаю брови від здивування. Ніби така маленька, а вже говорить за хлопців.

-Хлопці може і так. Але ви бачили Сашу?,- піднімається зі стільця на кухні та граціозно випрямляє спину, дивиться так ніби він стоїть поряд, а вона очима захоплено спостерігає за ним,- Він справжній чоловік мрія! Він… він такий…

-Він такий… справжній гуляка, бабій та суцільне розчарування,- не витримала її вознесіння Сашою та бовкнула неподумаючи на її почуття.

-Ніби твій Паша краще?,- фиркає до мене.

-Він не мій,- злюся від її слів та відпиваю трішки шампанського,- Я не збираюся їх порівнювати, але побачила ще в клубі вони дуже різні.

-Я це теж помітила,- доповнює розмову Діана.

-Юль, я думала, що не прийдеться тобі казати, - роблю ще один ковток шампанського, ніби шукаючи хоробрості в алкоголі, щоб признатися,- Коли я була з ним зустрічалася в ресторані обговорити рекламу, то він до мене намагався фліртувати.

-То точно був флірт? Чи може твоя фантазія?,- обурилася від моїх слів вона.

-Юлька, зрозумій мене правильно, - підходжу ближче та тримаюсь за її плече,- Ти така хороша, незрівнянна та неймовірна, що дійсно заслуговуєш кращого, ніж ловеласа Олександра.

-Якщо вже пройшла про таке мова,- каже поруч сестра, перебираючи в руках скатертину зі стола, тихим  та невпевненим голосом,- Я бачила, як він мило спілкувався з офіціанткою біля бару і здається вони обмінялися номерами.

-Вауу, дівчата, от це ви молодці,- голосно підіймає розмову, показує знервовано пальцем то на мене, то на Діану,- Ви змовилися між собою, так? Тому наговорюєте всякої нісенітниці на Сашу. Він, що вам теж подобається?

-Юль, це все не так.

-Від вас я такого не очікувала, щей називаються подруги,- голос сердитий, майже кричала на нас та розвернулась, щоб піти з кухні.

-Сонце, нічого такого, що ти подумала немає, просто хотіли тебе вберегти від страждань.

-Катю, - строго подивившись на мене з принизливістю,- Може я сама буду вирішувати, що для мене буде краще чи ні? Мені твій контроль мамочки вже поперек горла. Досить з мене!

-Юль… - не вислуховує мої слова йде з кухні, лише чути як в її кімнаті гучно гримають двері.

-От це так… так гарно посиділи,- протягує слова сарказму, та робить ковток шампанського.

-І не кажи, сама стою в шоці.

-Якщо зайшла тема за хлопців,- бачу як ніяковіє сестра від своїх слів,- Хочу тобі відкрити один секрет.

-Мені вже починати хвилюватися?,- з посмішкою кажу, але сідаю поряд біля неї.

-Мені подобається… один хлопець,- злегка замовкає, її щоки червоніють за одну мить, але продовжує,- Я не знаю чи я йому подобаюсь…

-Я так розумію він зараз в Івано-Франківську?

-Так… і він мій однокласник,- видно, що її щось турбує, але я уважно її слухаю,- За ним бігають всі дівчата в школі. Навіть моїй подрузі він подобається.

-А він проявляє якусь увагу до тебе?,- цікавлюся, щоб зрозуміти ситуацію.

-Ми часто переписуємось, говоримо про все на світі, спілкуємося годинами. А ще в нас багато спільного. Йому навіть подобається така ж сама музика як мені,- швидко та захоплюючи розповідає про хлопця, аж очі загорілися сяйвом.

-Я так розумію це не вся ще розповідь про нього.

- Ти маєш рацію. А ще він зараз достав квитки на мою улюблену групу та запрошує мене піти з ним.

-Здається,- посмішка моя дійсно щира, бо я рада за сестру,- Ти сама відповіла на своє питання.

-Що, ти маєш на увазі?

-Якби ти йому не подобалась, кликав він тебе на той концерт? Можливо він планує сказати про свої почуття тобі.

-Почуття?,- перепитує вона.

-Так, його почуття. А якщо не можеш дочекатися зізнання, то скажи сама про свої,- обіймаючи, кажу на вухо,- Я рада, що ти мені відкрилася, бо раніше в нас таких розмов не було.

-Шкода, що з Юлькою трішки посварилися,- відпускає мої обійми, потім продовжує більш радісно,- А так сьогодні день був чудовим.

-Чому в мене таке відчуття, що ти хочеш мені ще щось розповісти.

-Катю, ти вгадала,- посмішку на її обличчі зʼявляється дуже швидко,- Я хочу завтра поїхати назад додому.

-От це так новина. В тебе ще тиждень часу є. Куди так поспішаєш?

-Не куди, а до кого, - дивиться на мене одночасно  строго та з посмішкою,- Лишень батькам нічого не кажи.

-Домовились,- від її проникаючого погляду я не витримую та роблю її жест ніби закриваю рот на замок та викидаю ключик. З цього ми вдвох ще більше починаємо сміятися.

Я навіть рада, що вона все ж таки до нас приїхала. Ці пару днів та ця розмова нас дійсно зблизила. Вона молодець, що зі мною поділилася. Коли я була в схожому стані зі своїм першим коханням, то не мала з ким поділитися. Разом допили шампанського, вона допомогла зібрати зі столу та попрямували до нашої кімнати. Діана сказала, що втомилася від такого насиченого дня та впала на ліжко. А я вирішила прийняти душ, змити цей важкий день з себе. Спочатку розмова з Павлом, а потім сварка з Юлею. Як мені тепер з нею помиритися? Як мені це все владнати? Хто ж міг подумати, що правда може бути такою болючою для неї. Не розумію, вона дійсно так марить  та не бачить за рожевими окулярами справжнє обличчя Олександра?

Виходячи з ванни, проходжу повз двері Юлі. Стукаю, але вона не відповідає. Наважуюся зайти до неї в кімнату. Світло ще горить на тумбочці біля ліжка, а вона сидить на ліжку скрутившись тримається за зігнуті ноги, дивиться у нічне вікно. Звернула увагу на мене заплаканими очима, мовчить та знову опускає голову вниз. Чую як вона схлипує від сліз. Сідаю поряд біля неї, мені не важливо чи вона зараз буде кричати на мене, чи знову на грубить. В ту саму мить, мені її стало дуже шкода, в грудях зжималося від її страждання.