Читати книгу - " Влад і Марія Цепеш. Повернення додому, Vit En"

Валахія.

Велику спальню готували до шлюбного ложа, дівчата запалили пару свічок, щоб у кімнаті не було так темно. Марія дивилася на себе в дзеркало, сьогодні вона стала дружиною, тепер її життя кардинально зміниться.

Дерев'яні, масивні двері відчинилися, дівчина зітхнула. А слуги швидко вийшли, залишаючи подружжя наодинці. Хлопець ніжно провів пальцем її шиї, перебираючи пару локонів, його губи торкнулися холодної оксамитової шкіри, а рукою почав розв'язувати її тепер уже одягнений корсет.

                                                                                  * * *

Наступного дня був чудовий ранок, ласкаві, грайливі промінчики світла проникли в кімнату, падаючи на обличчя дівчини, вона скривилася і розплющила очі.

 —Доброго ранку - сказав Влад і ніжно провів рукою по її щоці.

—Доброго - посміхнулася йому дівчина. — Що за країна така, чому тут так холодно, літо начебто?

—Ахахах, це просто в Туреччині занадто жарко - відповів чоловік і поцілував її в щоку.

— А я думала тобі зі мною жарко - ображено і водночас награно надула губи та.

— Це вже окрема розмова, Маріє, але я завжди можу зігріти нас.

 —Уффф, значить і зими тут дуже холодні.

 —Так, але не хвилюйся, є теплі шубки, набиті пухом одеяла, рукавичкі і зимові сукні, упевнений, одягнувши це все, ти т очно не замерзнеш. -відповів він і провів пальцем по її шию,а дівчина злегка посміхнулася.

—Знаєш, я думаю про наше весілля ... Хто міг убити тих людей, ти ж казав, що знайшлися всі змовникі, але по їх обличчям цього так і не скажеш, всі були здивовані, або дещо налякані.

— Не знаю, моя країна надто ослабла, бачиш, що твориться, вона в руїнах, боярські битви за владу і турецький тиск породили хаос, люди крадуть і вбивають один одного, а половина людей ще гірше, прийняла іслам.

—Уфф, заспокойся, зараз потрібно остаточно повернути владу, а потім уже розбиратися з рештою проблем.

—Так, ти маєш рацію -поцілував її в лоб і почав вставати.

—Ну не йди, не хочу бути тут сама. - пробурчала вона, взявши його за руку.

—Ахахах, і що ж ми робитимемо цілий день? - підняв брову.

—Ммм, це вже від тебе залежить. - загадково посміхнулась, і поклала собі на груди пару локонів волосся.

—Від мене залежить, отже ? - посміхнувся і різко повалив її назад на ліжко і провів рукою по її стегну.

—Ну що ти робиш? Мені лоскітно, не роби! -Дівчина засміялася і відкинула голову на подушку, піддаючись його ласкам.

                                                                             * * *

Після обіду , в двері постукали.

—Ну ось і кінець! - вона ображено надула губи, чоловік вздихнувши, покинув кімнату. А за десять хвилин повернувся.

—Що трапилося, ти занадто веселий як для останніх днів.

—Знайшли мою племінницю, дочку Мірчі, її привезуть сьогодні сюди, хочу щоб вона жила зі своєю родиною, надіюсь ти зможеш налагодити відносини з нею,вона досить дорога для мене, розумієш? 

—Так, розумію - сміло відказала та,— Вона маленька ще?

—Так, їй всього п'ять рочків не так давно виповнилося. Але вона не говорить, після смерті брата і матері, які сталися у неї на очах. ЇЇ мають привезти сьогодні ввечері, або в ночі.

 —Бідна дитина, як вона тільки пережила це,да ще і сама.

—Мг, збирайся, вийдемо в місто оглянемо що і де відбувається, я не хочу залишати тебе саму.

—Добре, -вона встала і почала збиратися. 

                                                                       * * *

За півгодини вони вже були одягнені, і сміло вийшли в люди. 

Ідучи містом, Марія озиралася на всі боки. Скрізь лежали тіла, хтось помер від хвороби, когось убили, криваві плями річкою були на підлозі, вона здригнулася, нервовий імпульс пройшов по всьому тілу, заставляючи її здригнутися, було страшно дивитися на це все... обличчя зблідло, хотілося вирвати.

—Все добре? -Влад

—Мг - дівчина перевела погляд на розбиті церкви, які явно не так давно мали б бути окрасою міста.

Кілька купців продавали свої товари, Влад підійшов до них, хмуро розглянув кожного.

—Добрий день, пане - чоловік привітно посміхнувся йому.

 —Добрий, звідки товар?

 —З Трансільванії, ось з льону, ось з бавовни, кращої у світі не знайдеш.

—Так, а сам же ти звідки? — уважно розглядаючи товар сказав.

—З Трансільванії.

—А місцевих купців немає?

—Ні, там пару чоловік тільки в самому кінці ринку десь, не вихідно їм тепер торгувати, набіги, прийшли додому, забрали, пограбували, брат мій так збанкротився.

— Ясно, - відповів він і купив рулон якоїсь тканини.

—Нам треба повернуться -тихо сказала Марія, що підійшла до нього.

—Щось трапилося? - глянув на неї серйозним поглядом.

 —Приїхала твоя племінниця, і надійшло повідомлення, що сюди їдуть посли з Туреччини

—Добре, йдемо - він віддав тканину своєму помічнику і її порізавши на середні шматки, розміром з метр роздали серед збіднілих людей.

                                                                                * * *

У палаці тим часом готували їжу, маленькі ніжки тупотіли на смачний запах, який дівчинка вже не відчувала давно, ще з того моменту, як життя перевернулось на 180 градусів.

Марія скинула плащ разом із Владом, на яких був зображений дракон, такий самий як і на їхньому сімейному гербі.

—А я так і не спитала, як її звуть? -Повернувшись спиною до хлопця сказала дівчина.

 —Ілона - відповів він і повільно розстебнув її сукню, знімаючи корсет.

—Дякую-відповіла Марія і одяглася зручніше.

 —Ти прекрасна - він поцілував її в шию, проводячи рукой по її нозі, і хоч на ній ще була нічна сорочка, вона відчувала холод його рук, ноги стали ватними.

—Ні, не зараз. -прошепотіла вона. —Будь ласка, ідемо, нас чекає Ілона. 

Він відійшов усе ж таки залишивши її, справді, зараз були справи важливіші за це.