Читати книгу - "Історія України 1945 -1991, Олександр Гребьонкін"

1. Історичні умови розвитку культури

Нова епоха

З приходом до влади Микити Хрущова обстановка в країні поступово змінюється, настає період «Відлиги». Десталінізація суспільного життя, деяка демократизація, реабілітація засуджених, повернення багатьох імен, певна свобода творчості – усе це  породило безліч надій. Почалися пошуки нових ідеологічних, духовних орієнтирів.

 У 1961 році, на ХХІІ з’їзді КПРС приймається нова Програма Партії, за якою був проголошено курс на формування нової Людини – «будівника комунізму», жителя «нової епохи». Звичайно, будь які відхилення від офіційної ідеології переслідувалися, але багато в чому нова Програма сприяла розвитку наукових новацій, розширенню системи освіти. 

СРСР став більш відкритою країною: у 1957 році  відбувся Фестиваль молоді і студентів в Москві.  Однак реформи до кінця доведені не були, корінних змін політичного устрою не сталося, дуже швидко почався відхід від реформ, що призвело до «застою». Курс на злиття націй, яке при комунізмі  є необхідним і закономірним процесом, призвів до нової хвилі русифікації.

Продовжувалася антицерковна кампанія. В цей період закрили більш ніж 3 тис. церков і молитовень. Початок 1960-х років відзначався посиленням переслідування протестантських церков: християн-баптистів, адвентистів, єговістів, п’ятидесятників та інших.

Значення періоду Відлиги для культури

Проте для культури хронологічно короткий період «Відлиги» мав величезне значення і далекосяжні наслідки. Атмосфера кінця 50-х років привела до формування цілого покоління так званих шістдесятників — вчених, письменників, художників, які відзначалися непримиренністю до ідеологічного диктату, повагою до особистості, прихильністю до національних культурних цінностей, ідеалів свободи. По-різному складалися їх стосунки з владою, але загалом творчість цього покоління визначила шляхи всього подальшого розвитку української культури.

2. Стан народної освіти

Політехнізація школи

Освіта визнавалася важливим кроком на шляху побудови комунізму, тому їй приділяли велику увагу, надаючи значні кошти на її розвиток.

17 квітня 1959 року Верховна Рада УРСР ухвалила Закон «Про зміцнення зв'язку школи з життям і про дальший розвиток системи народної освіти», за яким встановлювалося обов’язкове  загальноосвітнє 8-річне навчання, а також ставилося на меті оволодіння школярами масовими професіями.   Це призвело до покращення матеріальної бази шкіл, побудови в них виробничих майстерень, введення уроків праці. Випускники середніх шкіл, за винятком 20 % кращих учнів, зобов'язані були попрацювати принаймні два роки перед вступом до вузу.

Мовна проблема

Наприкінці 50-х – на початку 60-х рр. проблема української мови викликала багато суперечок.

У 1958 році в газеті «Правда» була опублікована стаття М. Бажана і М. Рильського «В ім’я людини».  Автори виступили за вивчення української мови, доводячи її культурну і національну цінність.

Але, в Законі про народну освіту, все ж було зафіксовано положення про факультативне вивчення української мови. Обирати вивчати мову, чи ні, мали батьки учнів. На захист української мови висловлювався і перший секретар ЦК КПУ П. Шелест.

У 1961 році в прийнятій Програмі партії була теза про «стирання в СРСР національних відмінностей». Але цей процес визначався як «довготривалий, поступовий», коли нації «зблизяться до повної їх єдності».

 У 1963 році, на науковій конференції в Києві з питань української мови  була розкритикована теза «двомовності нації» й прийнята резолюція з закликом до «українізації».

Але уряд СРСР не прислухався до рішень конференції. Звичайно, близько  80 % шкіл  продовжували навчання  дітей українською мовою. Проте закон давав можливість  батькам обирати мову навчання дітей, що фактично було використано для русифікації української школи. Кількість російськомовних шкіл почала зростати.

Спеціальна і вища освіта

Величезним зрушенням в освіті було вирішення проблеми навчання дітей – сиріт, інвалідів (тобто, наприклад, тих дітей, у яких батько загинув у війні, а одинока матір не мала змоги їх виховати). Наприкінці 50-х років було організовано близько 90 нових шкіл-інтернатів для таких дітей.  Розширилася мережа спеціальної професійної і вищої освіти:  профтехучилищ, технікумів, інститутів. Поступово в них змінювалася матеріально-технічна база, спеціалістів готували згідно з вимог НТР – обчислювальна техніка, автоматика.