Читати книгу - "Заборонене кохання, Тіна Волф "

Ліза стояла поряд, затамувавши подих. Марк довго вагався: дзвонити батькові, чи ні? Але під напором Лізи наважився. Спочатку були безкінечні гудки, він вже зібрався класти слухавку, аж пролунав чоловічий голос:

-  Алло!

-  Тату, це я! Марк! – невпевнено, але чітко проговорив у слухавку.

Спочатку тиша, жодного звуку. Марк навіть вирішив, що щось сталось зі зв’язком, що їх роз’єднали, аж раптом чоловічий голос з ноткою хвилювання промовив:

-  Синку! Марку, я такий радий тебе чути! – і знову незрозуміла Маркові тиша.

-  Тату! – гукнув у слухавку Марк.

Знову заговорили по той бік слухавки:

-  Марку, синку! Нам необхідно зустрітися. Будь ласка! – благав батько.

-  Так, звичайно, тату! – проговорив Марк і від хвилювання, яке раптово з’явилось, його голос затремтів.

Ліза дивилася на Марка і вже терла сльози. Вона, мабуть, більше хвилювалася за нього, ніж він сам.

-  Як нам зустрітись? – трохи заспокоївшись і більш впевненіше запитав Марк.

-  Ти можеш приїхати до мене? Я зустріну тебе на вокзалі. – благав.

-  Так, тату. Добре. – від хвилювання аж серце гучно забилося.

-  Коли ти зможеш? – запитав батько з чутним хвилюванням у голосі.

-  Можу завтра, - наважився швидко і впевнено відповісти Марк.

-  Повідомиш мені, коли тебе зустрічати, добре? – спитав.

-  Так, - коротко відповів і подивився на Лізу, яка ще трохи і здавалося звалиться на підлогу без свідомості, від хвилювання за коханого.

-  Синку, я чекатиму на тебе! Марку! – мовив батько.

-  Тоді до зустрічі, тату, - сказав Марк і поклав слухавку, а в руках відчув легке тремтіння.

Ліза не витримувала, і як тільки Марк завершив розмову одразу спитала:

-  Ну, що там? Марку? – схвильовано подивилась йому у вічі.

-  Я завтра поїду до тата. – розгублено відповів і для чогось вхопив Лізини долоні і прижав до себе.

-  А куди їхати потрібно? – допитувалась Ліза не відриваючи погляду від коханого.

-  А я не знаю?! – раптом стрепенувся Марк.

-  Як не знаєш? – захвилювалась Ліза.

-  Отак. Він мені не сказав, а я нічого не запитав, - зовсім розгубився Марк і вже не знав, як бути далі.

-  Ще раз йому подзвони і перепитай, - запропонувала Ліза, - тоді побачила, який він стоїть розгублений, голосно промовила, - Агов! Марку! Прокинься! – і легенько торкнулася його щоки долонею.

-  Так! – тільки і мовив.

-  Марк! – вже не витримала і гаркнула на нього Ліза. – Що з тобою? Ти неначе під гіпнозом, чесне слово! Дзвони батькові!

Знову набрав його номер. Цього разу відповіли швидко. По той бік слухавки, Марк почув жіночий голос.

-  Алло! Слухаю вас!

Цього разу Марк не розгубився, а одразу впевнено запитав:

-  А де тато?

-  Він трохи перехвилювався, п’є заспокійливе. – відповіли йому, і жіночий голос здався йому якимось знайомим.

-  З ним все буде добре? – почав хвилюватись Марк.

-  Не хвилюйтесь. Все буде добре.

-  Я сказав, що завтра збираюсь приїхати до нього, але він не повідомив мені своєї адреси.

-  Ах, я ж кажу перехвилювався! Приїжджайте до Київського залізничного вокзалу. Вас зустрінуть.

-  А як я впізнаю?

-  Впізнаєте, не хвилюйтесь. Зв’яжемось по телефону, якщо виникнуть проблеми. Ви лише сповістіть, обов’язково, коли на вас чекати. О котрій годині? – уточнила жінка.

-  Добре.

-  Не хвилюйтесь, Марку, все буде добре. До зустрічі! – і поклала слухавку.

-  Якась жінка зі мною говорила, - сказав Марк і здивовано глянув на Лізу.

-   То дружина його, що не зрозуміло?! – заспокоїла його Ліза.

-  Голос її мені здався якимось знайомим? – все ніяк не міг заспокоїтись Марк.

-  То тож та, сусідка ваша – Наталка?! – швидко зорієнтувалась Ліза, - Ти ж її знав, говорив з нею колись, от і згадав. Марк, не лякай мене! – сердилась на нього.

-  Ліза, щось таке дивне відбувається останнім часом.

-  Що? – злякано глянула на Марка. – Що ти маєш на увазі?

-  Хоча б сьогодні вранці, мені на телефон приходить повідомлення з банку про те, що на мою картку перераховано величезну суму грошей.

-  І скільки? – насторожено запитала Ліза.

-  Сто тисяч євро, - тихо, але впевнено  сказав.

-  Скільки? – перепитала Ліза і витріщила на Марка очі.

-  Сто тисяч.

-  А ти ходив у банк? Можливо якась помилка?