Читати книгу - "Не хотіла Ліза заміж, Янина Кап (Зоя Маг)"

Видихнув полегшено, бо вже встиг надумати собі казна-чого. Притис жінку обома руками до себе, гладив по волоссю, дозволив соплити в свою сорочку, втішав як міг. Підхопив струнку жіночу фігурку на руки й по памʼяті поніс у вітальню. Сів, не відпускаючи згубу на диван і ніжно похитуючи, як малу дитинку, відчував як перестає схлипувати. Заспокоїлась. Пригорнулась тісно-тісно до нього, навіть однією рукою за шию обійняла. Ярослав млів, як кіт на сонці від того дотику і вдихав аромат її волосся з усією пожадливістю. Дихав нею…

— Він сказав, що піде.. Не буде ховатись.. — промовила тихо. — покине мене.. знову. Як його батько колись…

— Мишко — не його батько. — якщо вирішив піти, не зупиняй. 
— Ти можеш допомогти? — спитала приречено.

— Нажаль ні… я сам був там. Одразу не «передок» не заберуть. Та й він вчиться в тебе на звʼязківця…— невпевнено промовив, згадуючи деталі з тієї інформації, яку добув не так давно. 

— Ти так кажеш, наче я не повинна хвилюватись.. — пирхнула. 
— повинна.. ти ж мати..

— не рідна..

— Яка різниця? Ти ж і сама знаєш, що це не має жодного значення, якщо ти його виростила і вклала в нього свою душу. А Мишко і так хлопець розумний і помилок не на робить. — Зробив глибокий вдих, продовжуючи колисати жінку на своїх руках. — в будь якому випадку, це його помилки, на яких він буде набивати гулі..— закінчив.

— А якщо його поранять….

— Значить, ми купимо йому круту амуніцію….

Ліза зробила глибокий вдих і уткнулась носом в шию Ярослава, від чого у чоловіка сироти пройшлись тілом. Завмер на хвилину..

— Ти покинеш мене…— не питала.

— тільки, хіба як на той світ збиратимусь…