Читати книгу - "Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн"
Шрифт:
Інтервал:
Добавити в закладку:
- Не роби цього, - перебив Пташка, несамовито розмахуючи руками.
- Чого б це ні? - запитав Джоуї.
- Тому що від твого обличчя лінзи лопнуть, - відповів Пташка, нервово сміючись.
- Ти дуже смішний, - саркастично сказав Джоуї, загрозливо звужуючи очі та зробивши риси обличчя жорсткішими. - Хочеш, щоб ця дурна посмішка залишилася назавжди?
Він підняв великий кулак.
- Я знаю цього хлопця, - сказав Міккі Джоуї, показуючи на Пташку. - Вважає себе крутим та смішним.
Обидва хлопці пильно втупилися в Пташку, намагаючись налякати його.
Той важко проковтнув. Зробивши крок назад, наштовхнувшись на трибуни.
- Ні, я не хочу, - тихо сказав він. - Я не думаю, що я з крутих.
- Обличчя в тебе схоже на те, у що я вчора вступив, - сказав Джоуї.
Вони з Міккі розреготалися, заливаючись пронизливим гієнським сміхом і даючи один одному п'ять.
- Слухайте, хлопці. Мені дуже потрібна камера, - сказав Грег, простягаючи руку, щоб забрати її. - Вона все одно нікуди не годиться. Вона зламана. І вона мені не належить.
- Так, ну звісно. Зламана, - додав Майкл, кивнувши головою.
- Вірю. Я повірив, - саркастично сказав Міккі. - Давай просто перевіримо.
Він знову підняв камеру і направив її на Джоуї.
- Справді, хлопці. Мені потрібно її повернути, - відчайдушно сказав Грег.
«Якщо вони зроблять знімок», зрозумів Грег, «вони можуть відкрити її секрет. Що її фотки показують майбутнє, показували лише погані речі, що потім трапляються з людьми. Що камера ніби передбачала злом. Можливо, вона навіть спричиняла це зло!»
- Скажи «сир», - наказав Міккі Джоуї.
- Просто клацни вже цією дурною штукою! - нетерпляче відповів Джої.
«Ні!», подумав Грег. «Я не можу цього допустити. Я повинен повернути камеру в будинок Коффманів.»
Імпульсивно Грег стрибнув уперед. З криком він вирвав камеру з рук від обличчя Міккі.
- Якого біса! - здивовано скрикнув Міккі.
- Тікаймо! крикнув Грег до Пташки й Майкла.
І, не кажучи більше ні слова, троє друзів розвернулися і побігли безлюдним дитячим майданчиком у сторону своїх домівок.
Серце калатало в грудях. Грег міцно стиснув камеру і побіг так швидко, як тільки міг. Його кросівки стукотіли по сухій траві.
«Вони нас зловлять», думав Грег, задихаючись, поки він мчав до вулиці. «Вони зловлять нас і поб'ють. Вони збираються забрати камеру. Ми покійники. Нам кабзда!»
Грег і його друзі не оберталися, поки не опинилися на протилежному боці вулиці.
Шумно дихаючи, вони озирнулися і лише тоді з полегшенням вигукнули.
Джої та Міккі навіть не зрушили з місця біля трибун. Вони не погналися за ними. Вони стояли, притулившись до трибун, і сміялися.
- Побачимося пізніше, хлопці! - гукнув їм услід Джоуї.
- Ага. До зустрічі, - крикнув Міккі.
Вони обидва знову розреготалися, наче сказали щось дуже смішне.
- Мало не попались, - сказав Майкл, все ще важко дихаючи.
- Вони не жартують, - сказав Пташка, виглядаючи дуже стурбованим. - Вони зловлять нас пізніше. Ми покійники.
- Це просто балачки. Це просто багато пустих балачок в повітря, - спробував заспокоїтись Грег.
- Невже?- Майкл майже заплакав. - Тоді чому ж ми так бігли?
-Тому, що ми запізнюємося на вечерю, - пожартував Пташка. – Ладно, бувайте, хлопці. Я ще встигну, якщо не поспішатиму.
- Але ж камера... - запротестував Грег, все ще міцно стискаючи її в одній руці.
- Вже пізно, - сказав Майкл, нервово проводячи рукою по своєму рудому волоссю.
- Так. Доведеться зробити це завтра або ще колись, - погодився Пташка.
- Тоді ви, хлопці, підете зі мною?- нетерпляче запитав Грег.
- Е-е... мені вже час йти, - не розбірно відповів Пташка.
- Мені теж, - швидко сказав Майкл, уникаючи погляду Грега.
Усі троє повернули свої погляди на дитячий майданчик. Джої та Міккі зникли. Напевно, пішли тероризувати інших дітей.
- Пізніше, - сказав Пташка, ляснувши Грега по плечу, коли той розвернувся, щоб підти геть. Троє друзів розділилися, побігли в різні боки через газони та під'їзні шляхи, прямуючи додому.
Грег пробіг увесь шлях до свого подвір'я, перш ніж згадав про знімок, який він запхав у кишеню джинсів.
Він зупинився на під'їзній доріжці й витягнув його.
Увага!
Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Роберт Л. Стайн. Посміхнись та помри, Роберт Лоуренс Стайн», після закриття браузера.