Читати книгу - "Новий світ. Провидиця. Книга 2, Вікторія Хорошилова"

— Ні. У неї занадто ранній оборот, вона хоч трохи підросла, але не сильно зміцніла. Хлопчаки були вгодовані в обох обличчях. А вона худенька.

Лише пирхнула на це зауваження і поточила кігті об поліно біля хати. Ніхто не змушував обернутися назад і дозволили будинок обстежити саме так, як я хочу. Уже у своїй спальні обернулася і пораділа особистій ванній кімнаті. Одразу вимила руки й умилася. А потім одразу побігла на кухню. Дідусь з Алексом саме забивали холодильник продуктами.

— Може, навіть на кілька днів вистачить, все ж таки два ненажерливих чоловіки.

Надія дзвінко розреготалася.

— Як же це знайомо! У мене четверо старших братів, плюс батько, дідусь і прадідусь. Жіноча частина теж ненажерлива, але явно менше.

— Потрібно щось терміново приготувати, шлунок до спини прилипає вже.

— У нас є готова їжа на один раз, — потішив дідусь. — А на вечір можна твою фірмову картопельку з курочкою. Учотирьох швидко начистимо.

Після їжі та заготовок до вечері пішли гуляти і перевіряти воду. Вона була вельми свіжою, незважаючи на спекотне сонце.

— Ліє, тобі все ж потрібно надіти купальник.

Надія приголомшила так приголомшила. Подивилася на Алекса і дідуся. Друг був трохи збентеженим. Але кивнули вони обидва. Купальники знайшлися в шафі — топік із шортами, купальник, у якому я ходила до басейну, і штанці з сорочкою з тонкої тканини сіруватого відтінку. Сорочка навіть із капюшоном була. Топ із шортами був яскраво-блакитного кольору з жовтими кружками. Купальник чорним. І нічого не хотілося одягати. Уже думала вдягнути майку білого кольору. На що Надія сказала:

— Тобі, звісно, соромитися нічого, але білий колір стане прозорим.

Подивившись на купальні костюми, вибрала топ і шорти. Через годину пошкодувала про це. Сонце жарило просто нещадно. Алекс змусив переодягнутися в сорочку і штани світло—сірого кольору. У них було добре і не спекотно на сонці. Вони були мокрими після купання, охолоджували і так я не згорала. Алекс одягнув футболку і штани і в нього згоріла шия, обличчя і руки. Дідусь весь згорів на сонці, і ввечері ми з Надією мазали своїх захисників кремом від опіків. Мама нам його поклала великий запас.

А вранці мене повели полювати або точніше вистежувати дичину, і просто за нею побігати. Поки що моєї швидкості не вистачало, щоб за кимось наздогнати. Алекс дбайливо приносив мені злегка придушеного зайця. Хоча, як на мене, він просто був у дикому шоці, що ще живий і тікав від мене зі ще більшою швидкістю. Я старалася з усіх сил. Але наздогнати переляканого вуханя так і не змогла.

— Для першого дня взагалі добре! — похвалив мене Алекс — Я першого зайця зловив, коли вже з тобою познайомився.

— А до цього не пробував?

— Пробував, але вони точно так само тікали. А потім я став надто забіякуватий, і батько вже не вивозив до лісу. Двадцять років тому відвіз, і ми добре пополювали. Уже й зайця спіймав і кабанчика. Щоправда, потім ми вдвох тікали від його батьків і відсиджувалися на дереві. Дикі кабани дуже люті й сильні. Досі до тремтіння кидає від спогадів. Ну що, ще полюємо чи додому до нормальної їжі?

— Я думала сенс у тому, щоб я здобула їжу...

— Лія, ти ще маленьке кошеня! Твоє завдання, отримувати задоволення від погоні, а їжу, якщо хочеш, я зловлю!

Облизнулася, хоч і була зараз у людській подобі, щоб поговорити, а зайчатинки хотілося. І не важливо, що я її обробити не зможу. Алекс розсміявся і сказав.

— Гаразд зловлю дичину і принесу тобі!

— Я з тобою!

— Але ти не доженешся за мною... Давай я все ж таки відведу тебе до будинку і потім сходжу на полювання. Я боюся, що ти загубишся.

— Ем, гаразд, але лапками йдемо.

Мені по-доброму посміхнулися і ми швидко назад перетворилися. На зворотній дорозі я полювала на хвіст Алекса. А потім у якийсь момент побачила те, що під хвостом. І сіла на пухнасту попу. Друг одразу помітив, що відстала і повернувся. Запитально муркотнув. А я сиджу, очима кліпаю. Дорослішаю, чи що? Раніше уваги не звертала, але ж за братами я часто ганялася. Друг перетворився і присів переді мною.

— Що сталося?

Мовкнула головою і покрокувала далі. Він мовчки обернувся і поспішив знову вперед. А я намагалася не дивитися на два пухнастих яєчка. Але це було складно, коли в тебе перед носом хвостом водять і дають легенько по носі. Примудрилася зловити і вкусити кінчик хвоста. Відразу пролунало скривджене й гучне нявкання.

— Я виграла! — підстрибнула Надія. Дідусь її ніжно поцілував у губи.

— Ліє, як полювання?

Алекс терміново зализував постраждалу кінцівку. Я сунулася до кінчика хвоста, і мене заодно вилизали.

— Навіть не образився, — констатував дідусь. — Упіймали?

Я перетворилася і похитала головою.

— Дуже боляче? — запитала в друга.

Мені муркотнули і буцнули лобастою головою, я обняла його за шию і погладила по голові. Він ще раз муркнув і втік у ліс.

— Ой, точно, ти за зайцем. Сподіваюся, хтось із вас трьох вміє зайців обробляти?

— Уміємо, — усміхнулася Надія. — Як полювання?

— Цікаво, зайці з переляку бігають дуже швидко. Тільки, сьогодні, помітила дещо... — зніяковіла і недоговорила.

— Дай вгадаю, раніше ти двох пухнастих кхм не помічала? — запитала з усмішкою Надя.

Я мотнула головою.

— Це так дивно, батька і братів часто бачила в цьому вигляді. А побачила тільки сьогодні, коли за хвостом Алекса полювала.

Коли я забігла в будинок, Надія тихо сказала:

— Це вона поки, крім яєць, ще нічого не розглянула. Бідні мої брати, їм від мене по цим самим діставалося. Я полювала і ловила за все, що потрапляло під лапи і зуби.

— Вижили?

— А то! Уже повно племінників! Я хотіла в тебе запитати, Алекс, він для Лії хто?

— Найближчі років п'ятдесят друг і захисник. А потім, хоч одразу заміж. Благословлю не дивлячись. Якщо доживуть і не розбіжаться.