Книги Українською Мовою » 💛 Любовні романи » Дружина мандрівника в часі 📚 - Українською

Читати книгу - "Дружина мандрівника в часі"

465
0
26.04.22
В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Дружина мандрівника в часі" автора Одрі Ніффенеггер. Жанр книги: 💛 Любовні романи. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 134
Перейти на сторінку:
людей. Уяви, що би сталося, якби я був за кермом і раптом зник? Автомобіль продовжує рухатись, і – бабах! Багато трупів і крові. Це не дуже добре.

Сідаю на камінь поряд з Генрі. Він відсувається. Я не зважаю.

– Сьогодні ввечері я йду на вечірку до Рут. Хочеш піти?

Він піднімає брову. Зазвичай це означає, що він збирається процитувати щось із книжки, про яку я ніколи не чула, або ж прочитати мені якусь лекцію. Натомість він просто каже:

– Але ж Клер, ми зустрінемо твоїх друзів.

– Чому б і ні? Я втомилася це приховувати.

– Давай розберемося. Тобі шістнадцять років. Мені тридцять два, я удвічі старший за тебе. Впевнений, ніхто цього навіть і не помітить, і твої батьки ніколи про це не дізнаються.

Зітхаю.

– Ну, я мушу піти на цю вечірку. Ходи зі мною, посидиш у машині, я не затримаюсь там надовго, а потім ми зможемо кудись сходити.

Генрі: Ми припаркували авто за квартал від будинку Рут. Музика долинає аж сюди, це гурт «Talking Heads» «Раз у житті». Узагалі-то я хотів би піти з Клер, але це було би нерозумно. Вона вистрибує з машини й каже: «Залишайся тут!», ніби я – великий, неслухняний пес. На ній коротка спідниця, підбори; вона бреде до Рут. Опускаюся в крісло й чекаю.

Клер: Тільки-но увійшла, одразу зрозуміла – вечірка була помилкою. Батьки Рут поїхали на тиждень до Сан-Франциско, то вона хоча би матиме трохи часу, щоб все підлатати, прибирати і пояснити в разі чого, однак я рада, що це не мій будинок. Старший брат Рут, Джейк, також запросив своїх друзів, а їх усього близько ста чоловік, і всі вони п’яні. Там більше хлопців, аніж дівчат, і я пожалкувала, що не надягла брюки й балетки, але вже нічого з цим не вдієш. Коли пішла до кухні, щоб щось випити, то почула, як хтось позаду мене каже: «Заціни Міс Дивись-але-не-чіпай!» і робить непристойний сьорбаючий звук. Обернулась і побачила, що хлопець, якого ми називаємо Ящеролиций (через прищі) витріщається на мене.

– Гарна сукня, Клер.

– Дякую, але це не заради тебе, Ящеролиций.

Він іде за мною на кухню.

– Знаєш, це не дуже приємно чути, юна леді. Адже я просто намагаюся висловити своє захоплення твоїм надзвичайно привабливим вбранням, а ти мене ображаєш…

Він ніяк не може замовкнути. Нарешті я вирвалася, при цьому схопивши Гелен і використавши її замість живого щита, аби вийти з кухні.

– Це жахливо, – каже Гелен. – Де Рут?

Рут ховається з Лаурою нагорі у своїй кімнаті. Вони в темряві курять косяк і дивляться у вікно, як купа друзів Джейка купаються в басейні. Скоро ми всі будемо сидіти біля вікна й витріщатися на них.

– М-м-м, – каже Гелен. – Я би хотіла ось цього.

– Якого? – запитує Рут.

– Хлопця на вишці для стрибків.

– О-о-о.

– Дивися, Рон, – каже Лаура.

– Це Рон? – Рут хихотить.

– Вау. Ну, думаю, хто завгодно матиме кращий вигляд без футболки з Металікою і страшненького шкіряного жилета, – зауважує Гелен. – Гей, Клер, ти мовчиш.

– Гм? Думаю, так, – ледь чутно промовляю.

– Дивлюся на тебе, – каже Гелен. – Ти так хтиво поглядаєш. Мені соромно за тебе. Як ти довела себе до такого стану? – Вона сміється. – Серйозно, Клер, чому би просто не покінчити з цим?

– Я не можу, – жалібно відказую.

– Звичайно, можеш. Просто спустись і крикни «Трахніть мене!», і близько п’ятдесяти хлопців будуть кричати «Я! Я!»

– Ти не розумієш. Я не хочу – це не те, що…

– Їй потрібен хтось, зокрема, – пояснює Рут, не зводячи очей з басейну.

– Хто? – питає Гелен.

Знизую плечима.

– Давай, Клер, зізнавайся.

– Облиш її, – каже Лаура. – Якщо Клер не хоче говорити, вона не мусить.

Сиджу поряд з Лаурою, схиливши голову на її на плече.

Гелен зривається на ноги.

– Я скоро повернуся.

– Куди ти йдеш?

– Я принесла шампанське і грушевий сік, щоб зробити «Белліні», але залишила його в машині.

Вона вилітає з дверей. Високий хлопець з волоссям до плечей, робить сальто назад із трампліна.

– Вау! – в унісон вигукують Рут і Лаура.

Генрі: Минуло чимало часу, може, година чи близько того. Я з’їв половину чипсів і випив теплу колу, яку Клер взяла зі собою. Трохи подрімав. Вона пішла так надовго, що я подумав, чи не прогулятися трохи. До того ж мені треба відлити.

Чую, як наближається стукіт підборів. Визираю у вікно, але це не Клер, це бомбезна блондинка в облягаючій червоній сукні. Розумію, що це подруга Клер – Гелен Пауел. Ой.

Вона стає з мого боку біля машини, спирається і дивиться на мене. Крізь її плаття видно все, навіть Токіо. Відчуваю себе трохи сп’янілим.

– Привіт, хлопче Клер. Я Гелен.

– Помилились номером, Гелен. Але приємно було познайомитися. – Від неї сильно тхне алкоголем.

– Хіба ти не збираєшся вийти з машини, щоби тебе представили?

– Дякую, мені й тут досить непогано.

– Ну, тоді я просто приєднаюся до тебе тут. – Вона невпевнено рухається навколо передньої частини автомобіля, відчиняє двері й усідається на водійське сидіння. – Я давно хотіла зустрітися з тобою, – зізнається Гелен.

– Справді? Чому? – Відчайдушно хочу, щоб прийшла Клер і порятувала мене, але ж тоді я програю цю гру, чи не так?

Гелен нахиляється до мене й шепоче:

– Я вирахувала твоє існування. Мої потужні здібності спостереження спонукають мене до висновку: все, що залишається після того, як усунути неможливе, – це правда, якою би неймовірною вона не була. Отже, – Гелен відригує. – Як це не жіночно. Вибач. Звідси я зробила висновок, що Клер повинна мати хлопця, бо інакше вона не відмовлялася би переспати з цими милими хлопчиками, а вони через це дуже-дуже засмутилися. І ось ти тут. Та-дам!

Мені завжди подобалась Гелен, шкода було вводити її в оману. Хоча це пояснює те, що вона сказала на нашому весіллі. Мені подобається, коли маленькі шматочки головоломки стають на місце.

– Це дуже переконливі міркування, Гелен, але я не хлопець Клер.

– Тоді чому ти сидиш в її машині?

Гарячковито міркую. Клер уб’є мене за це.

– Я – друг батьків Клер. Вони дуже хвилювалися, що вона бере машину на вечірку, де може бути алкоголь, тому попросили мене піти разом з нею і бути її водієм, якщо вона нап’ється і не зможе сісти за кермо.

Гелен набундючилася.

– Це не обов’язково. Наша маленька Клер вип’є стільки, що цим можна заповнити хіба крихітний наперсток.

– Я ніколи не казав, що це не так. Просто в її батьків параноя.

Високі

1 ... 23 24 25 ... 134
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Дружина мандрівника в часі», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Дружина мандрівника в часі"