Книги Українською Мовою » 💛 Фентезі » Піранезі, Сюзанна Кларк 📚 - Українською

Читати книгу - "Піранезі, Сюзанна Кларк"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Піранезі" автора Сюзанна Кларк. Жанр книги: 💛 Фентезі. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24 25 ... 54
Перейти на сторінку:
забувати рибалити й потім не мати чого поїсти. (Будинок надає чимало харчів для активної й заповзятливої людини. Виправдань голоду немає!) Я мушу докладати більше зусиль, лагодячи свій одяг і захищаючи ноги від холоду. (Запитання: чи можливо плести шкарпетки з морських водоростей? Сумнівно.)

Я замислився над зміною нумерації своїх Щоденників і дійшов висновку, що, найпевніше, виконав її сам. Це означає, що зникло двадцять Щоденників (двадцять!), — надзвичайно тривожна думка! І все ж припущення, що якісь Щоденники зникли, — цілком логічне. Мені (як я уже зазначав) приблизно тридцять п’ять років. Десять Щоденників, якими я володію, відповідають за п’ятирічний період. Де Щоденники з мого давнішого життя? І що я робив у ті роки?

Учора я подумав, що більше не захочу перечитувати Щоденники чи знаходити записи за Покажчиком. Уявив, як кидаю всі десять Щоденників і Покажчик у буйний Прибій, і уявив, як мені полегшає на душі після звільнення від них. Але сьогодні я спокійніший. Менше піддаюся страхові й паніці. Сьогодні я бачу, що є серйозні причини вивчати мої Щоденники уважно, навіть їхні божевільні частини — а може, особливо саме ті частини. По-перше, я завжди прагнув знати більше про людей, які жили на Світі, а Щоденники, хай як це збиває з пантелику, начебто справді містять реальні відомості про них — байдуже, як чудернацьки подані. По-друге, мені потрібно дізнатись якомога більше про власне божевілля, а саме про те, що його провокує та як можна вберегтися від нього в майбутньому.

Можливо, вивчаючи минуле на сторінках свого Щоденника, я зможу збагнути ці речі. А тим часом важливо визнати, що навіть просте читання Щоденника дещо провокує, викликаючи багато болісних емоцій і кошмарних думок. Я мушу діяти обережно й читати лише помаленьку.

Як Однодумець, так і Пророк стверджували, що сам Будинок є джерелом божевілля й забудькуватості. Вони науковці, люди розумні. Коли два таких бездоганних авторитети згодні між собою, то я, напевно, мушу приймати на віру їхні висновки. Причина мого забуття — це Будинок.

«Ти довіряєш Будинкові?» — питаю я себе.

«Так», — відповідаю я сам собі.

«А якщо Будинок змусив тебе забути, то змусив із поважної причини».

«Але я не розумію, яка тут причина».

«Байдуже, що ти не розумієш, яка тут причина. Ти Любе Дитя Будинку. Втішся».

І я втішився.

Сільвія Д’Аґостіно

ЗАПИС ВІД ДВАДЦЯТОГО ДНЯ ВОСЬМОГО МІСЯЦЯ РОКУ, КОЛИ ДО ПІВДЕННО-ЗАХІДНИХ ЗАЛ ПРИБУЛИ АЛЬБАТРОСИ

Мене дуже цікавлять інші люди, яких згадував Пророк, тож я вирішив розпочати своє дослідження із Сільвії Д’Аґостіно й бідолашного Джеймса Ріттера, та не став шукати їх одразу. Відповідно до плану турботи про себе я зачекав, доки мине півтора тижня, перш ніж узявся читати Щоденник знову. Цей час я провів за звичайними заспокійливими справами. Рибалив; готував суп; прав одяг; вигадував музику на флейті, яку виготовив із кістки лебедя. А цього ранку приніс свої Щоденники та Покажчик до П’ятої Північної Зали. Ця Зала містить Статую Горили, і я подумав, що Її вигляд надасть мені Сил.

Я сів, схрестивши ноги на Хіднику навпроти Горили. Звернувся до літери «Д» у своєму Покажчику. Там вона і знайшлася.

Д'Аґостіно, Сільвія, учениця Арна-Сейлза: Щоденник № 22, стор. 6—9

Я перейшов до сторінки 6 Щоденника № 22 (свого Щоденника № 2).

Біографія Сільвії Д'Аґостіно

Народилася 1958 року в м. Літ, Шотландія; донька поета Едуардо Д'Аґостіно.

На фотографіях бачимо жінку дещо андрогінної зовнішності, привабливу, навіть вродливу, з густими темними бровами, темними очима, вольовим носом і яскраво вираженими контурами щелепи. Її пишне темне волосся зазвичай було зібране у хвіст. За словами Анґарад Скотт[26], Д'Аґостіно не йшла назустріч загальноприйнятим уявленням про жіночність і лише епізодично приділяла увагу своєму одягу.

У юності Д'Аґостіно сказала своїй подрузі, що хоче вивчати в університеті смерть, зорі й математику. Як не дивно, Манчестерський університет не пропонував такого курсу, тож вона зупинилася на математиці. В університеті швидко натрапила на Лоуренса Арна-Сейлза та його лекції; ця зустріч визначила її подальше життя.

Розповіді Арна-Сейлза про спілкування зі стародавніми розумами й проблиски інших світів задовольняли всі космічні прагнення Д'Аґостіно — те в ній, що жадало «смерті й зір». Щойно завершилася її навчальна програма з математики, вона перейшла на антропологію, взявши за наукового керівника Арна-Сейлза.

Д'Аґостіно, безсумнівно, була найсумліннішою з усіх учнів і послідовників Арна-Сейлза. Він відвів їй кімнату в своєму будинку у Веллі-Рейнджі[27], де вона стала його неоплачуваною хатньою робітницею та секретаркою. Вона мала автівку (Арн-Сейлз не сідав за кермо), і до її обов’язків входило возити його всюди, куди він хотів, у тому числі на Кенел-стрит[28] суботніми вечорами для знайомств із молодими чоловіками.

1984 року вона здобула докторський ступінь. Вона не прагнула наукової чи викладацької роботи, а залишилася поряд з Арном-Сейлзом, заробляючи на життя низькокваліфікованою працею.

Вона була єдиною дитиною в сім’ї й завжди лишалася дуже близькою до батьків, особливо батька. Десь у середині 80-х Арн-Сейлз наказав їй посваритися з батьками. За словами Анґарад Скотт, це було перевіркою на вірність. Д'Аґостіно обірвала всі контакти з батьками, і вони більше ніколи її не бачили.

Скотт описує її як поетку, художницю та кіномисткиню і перелічує журнали, в яких було опубліковано її вірші: «Арктур», «На шматки» та «Коник-стрибунець». (Мені наразі не вдалося знайти жодного примірника цих журналів.) Редактор «Коника-стрибунця», такий собі Том Тітчвелл, був другом Едуардо Д'Аґостіно. Він (Тітчвелл) залишався на зв’язку із Сільвією й передавав новини про неї її батькам.

До нас дійшли два з її фільмів: «Місяць/Ліс» і «Замок». «Місяць/Ліс» — це унікальний і атмосферний витвір кіномистецтва, який викликав захват критиків і шанувальників за межами звичного кола конспірологів, яких цікавить Арн-Сейлз. Тривалість фільму — 25 хвилин, його було створено на пустищах і в лісах довкола Манчестера. Фільм було знято на кольорову плівку «Super 8», але він сприймається як майже цілковито монохромний: чорні ліси, білий сніг, сіре небо тощо з періодичними сплесками криваво-червоного. У фільмі стародавній ієрофант зачаровує невелику громаду. Він жорстоко поводиться з чоловіками і знущається з жінок. Одна жінка виступає проти нього. Щоб показати свою владу й покарати її, ієрофант накладає закляття. Жінка перетинає струмок. Вона ступає один крок, і її нога опускається у віддзеркалення місяця. Жінка застрягає у струмку, не може вирватись із віддзеркалення. Ієрофант приходить і б’є її, поки вона стоїть безпорадна. І все

1 ... 23 24 25 ... 54
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Піранезі, Сюзанна Кларк», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Піранезі, Сюзанна Кларк"