Читати книгу - "Повернути себе. Том 0. Передісторія, Олександр Шаравар"

   —  Тоді побігли,- сказав Троді і помчав уперед. Він і Рог виконували розвідку нашої дороги. Вони завдяки своїм здібностям могли заздалегідь визначити небезпеку і ми могли змінити курс. 

     Взагалі за час у дорозі, нам довелося вступати в бій лише разів п'ять. І всі ці рази були не проти розумних, а проти місцевих хижаків. Але від цього було не легше.

     У нас на Землі найбільшою сухопутною твариною, яка нині живе, вважається африканський слон. Але його зріст у три з половиною метри і вага в шість тонн ніщо порівняно з деякими тварюками, яких ми зустрічали на цій планеті.

     Перший напад стався на десятий день шляху, це виявився гігантський динозавр. Ну це я так його назвав. Він був метрів двадцять завдовжки і з іклами в пів мого зросту. Цій тварюці не сподобалося, що ми вирішили пройти через його територію і вона на нас напала.

    Голкомет  навіть розривними голками не міг пробити шкіру монстра, нам пощастило, що Троді влучив в око цьому чотириокому динозавру. Той від несподіванки і різкого болю врізався в дерева і впав з лап на бік. Тільки це допомогло нам втекти від цього величезного монстра. Не знаю щоб ми робили якби не влучний постріл Троді.

    Решта нападів були різними зграйними хижаками, там уже ми змогли відбитися за допомогою голкометів  і моєї здатності. Був навіть деякий плюс від цих нападів. Нам не потрібно було полювати для того, щоб добути собі їжу.

    На жаль, їжі з аварійного пайка флаєра нам вистачило лише на кілька перших днів. Виробник припускав, що рятувальники вже протягом кількох днів точно досягнуть місця аварії. А тому й аварійні припаси були вельми не великі.  І нам доводилося займатися полюванням і давиться сирим м'ясом, на жаль ніхто з нас не вмів розводити вогонь без спеціальних пристосувань. Навіть брати з начебто середньовічного світу, але й там вони користувалися чимось схожим на кремінь. Тож нормальна їжа відкладалася на невизначений період.

    Кожних хвилин сорок ми робили зупинку і перевіряли кріплення Мгбанга і ламали його нейромережу повторно. Нам не хотілося, щоб вона змогла відновиться в якийсь із моментів. 

    За словами Рога, нейромережі в принципі могли працювати на відстані п'ятдесяти-ста кілометрів від ретрансляторів зв'язку. А отже, якщо зараз Мгбанга отримає доступ до зв'язку через нейромережу, то на нас може чекати дуже гаряча зустріч біля корабля.

    Годин через шість ми нарешті прибули до входу в тунель, і тут Рог зміг виявити як мінімум одну турель. А отже, найімовірніше, саме тут, за планами одного хитрозадого чорномордого, ми й мали загинути.

   Погляди, які кидав на турель Мгбанг, були чудові. Стільки надії, але водночас і розуміння, що він нічого не може зробити. Про всяк випадок Невіс запропонував розв'язати Мгбанга і вколоти м'язовий релаксант для всього тіла. Це він запропонував зробити з метою, щоб система безпеки не вважала Мгбанга бранцем. Невіс розраховував, що в такому разі ШІ може вважати Мгбанга хворим, а нас рабами, які принесли пана на лікування.

      Так, знову вважати себе рабами нам було неприємно, але водночас ми усвідомлювали, що це, можливо, єдиний шанс пройти через систему безпеки живими. Вираз обличчя Мгбанга підтверджував наші ідеї, мабуть, він справді передбачав щось подібне для своєї системи безпеки.

      Тож спорудивши ноші ми понесли Мгбанга до входу в тунель. Уже біля самого шлюзу ворухнулася турель і навелася на нас. Так само в цей момент пролунав механічний голос.

    — Стояти.- після того як ми зупинилися,- Ідентифікація, нейромережа не відповідає. Біологічна ідентифікація,- після цього зі стіни вискочило п'ять дрібних дронів, які присівши на нас зробили укол. Я вже хотів його скинути, але Невіс сказав, що все нормально,- Ідентифікація завершена. Ласкаво просимо, хазяїне,- виголосив ШІ.

    —  Майно номер сто одинадцять, номер двісті три, номер одна тисяча сімсот двадцять шість, номер одна тисяча сімсот двадцять сім вам надано разовий допуск. - після цього шлюз відкрився,- Слідуйте за вказівником до медичного відсіку корабля. За будь-яке відхилення маршруту покарання у вигляді позбавлення життя. Борг покараного буде перерозподілено між іншими.

    Так, навіть ШІ тут своєрідні. Зараз ми навіть поговорити між собою не могли. Нам не можна було, щоб ШІ нас у чомусь запідозрив. Ну хоч підтвердження отримали, виявляється Мгбанга не брехав, коли говорив про добавки якогось ізотопу в нашу кров. 

    І адже як цікаво виходить, ШІ знав наші номери, присвоєні на шахті, а також якось відрізняв нас між собою. Найімовірніше, дані про все майно клану були доступними для ШІ, адже ми офіційно в межах Аварської імперії якраз і вважалися цим самим майном.

    Якби не попередження братів, то я швидше за все запанікував би. Йти під прицілом гармат, здатних земний танк пробити наскрізь, дуже не просто. Але ми з цим упоралися і за десять хвилин пройшли в ангар.

    Зараз можна сказати збулася моя мрія дитинства побачити справжнісінький космічний корабель. Причому не земний, який від сили міг до Марса долетіти, правда лише в теорії. А справжнісінький зореліт, цей корабель міг переміщатися на сотні, а то й тисячі світлових років у прийнятні терміни. Тож, незважаючи на ситуацію, яка нас оточувала, я був у захваті. 

     До цього я бачив лише розбитий бомбер і винищувач, але вони не були космічними кораблями, та й не вражали вони, як красень, що стоїть перед нами.  Переді мною стояв величезний корабель, понад сто метрів завдовжки і завширшки метрів у п'ятдесят. 

     Висота в нього також була досить великою, напевно, метрів сорок, а то й більше. Уся поверхня корабля була вкрита якимись лускатими пластинками. Якщо подумати логічно, то це якесь захисне покриття. Але найбільше мене вразило те, що корабель просто висів у повітрі.

    Так, з розповідей друзів я знав про подібні технології, але ось так антигравітаційні подушки ангара вражають. Сам корабель був знеструмлений і тільки при нашому наближенні у нього відкрився шлюз і виїхав пандус.