Книги Українською Мовою » 💛 Дитяча література » Гон Шен, Foma 📚 - Українською

Читати книгу - "Гон Шен, Foma"

В нашій бібліотеці можна безкоштовно в повній версії читати книгу онлайн українською мовою "Гон Шен" автора Foma. Жанр книги: 💛 Дитяча література. Наш веб сайт ReadUkrainianBooks.com дає можливість читати повні версії улюблених книг на Вашому гаджеті (IPhone, Android) або комп’ютері абсолютно безкоштовно, без реєстрації та СМС. Також маєте можливість завантажити книги на свій гаджет у форматі PDF, EPUB, FB2. Файли електронних книг - це цифрові файли, які призначені для перегляду на спеціальних пристроях, що відомі як читальні пристрої для електронних книг.

Шрифт:

-
+

Інтервал:

-
+

Добавити в закладку:

Добавити
1 ... 23 24
Перейти на сторінку:
Віра

     За вікном вже сутеніло і віяло прохолодним повітрям, розбиваючи заледеніння теплого вечора.

     Гон Шен прокинувся на своєму ліжку, і 5 хвилин розглядав килим, що висів на стіні, над ліжком. Скільки на ньому візерунків!

     На столі лежала розгорнута книга, біля неї свічка. Життя нарешті перестало вібрувати дивакуватими очима, і стало зрозуміло — все скінчилось.

     — О! Братику! Що ти, вже прокинувся?

     — Так… — протираючи очі, кивнув Гон Шен.

     — Ти повернувся… Ну ти дав, авжеж… Такий подарунок на мій день народження, ще ніхто не робив…

     Як? Сьогодні? Гон Шен швидко підійшов до стола, пірнув рукою в тумбочку, і витягнув звідти свій записник.

     — Ходімо!

     Небо пахло благословенням нічних ліхтарів, що світили найдивовижнішими думками. А там і їх пастух — місяць, дивиться за Гон Шеном, і ніжно всміхається.

     Навпроти хатинки горіло багаття, навколо якого сидів дідусь Роберт з бабусею Авою, і… поруч сидів Ангел. Як сама звичайна людина, але крім Гон Шена ніхто цей білий, з німбом на голові силует — не бачив. Це була його мама. Мама Гон Шена!

     Він згадав її контури, і тьмяна постать, яка досі не сяяла — загорілась, і з великодушною усмішкою сщезнула.

     — Сідай Гон Шене. — Сказав Ліу Ян, і підняв з вогнища котелок. — Всім чаю!

     — Як ти себе почуваєш, внучку?

     — Добре.

     — Чому ти поліс в те болото? Це було небезпечно. Ти це розумієш? — врівноважено, що ледь не суворо мовив дідусь. — Ще й друзів своїх нарікав на небезпеку.

     — Добре, Роберте! Годі тобі! Головне що повернувся, і Слава Богу! Ходімо допоможеш до чаю мені… там, цей… пиріг з яблуками… штрудель нарізати і принести.

     Вони з Ліу Яном тепер вдвох сиділи на колодах, і дивилися як тліють вуглеці у полумʼї. А з неба за ними споглядали мільярди зірок. Знизу — під пагорбом текла річка, і десь далеко за ручієм, куди і погляд не дістане — ховався Ох.

     «Ох, ох, ох», — згадував Гон Шен і сам собі усміхався.

     — Розумієш братику. Ніхто тобі нічого не скаже звісно, ти вчинив як вчинив, але хоч ти і зробив браву справу, та тепер до діда, від старости нашого села можуть прийти за поясненнями.

     — Але чому?

     — Справа в тому, що влада постійно виділяла гроші підставним спілкам, щоб ті робили наше життя чистішим. Але ці спілки, які складаються з підставних людей — грабують ці гроші, і ділять їх долю зі старостою нашого села.

     — Як все складно.

     — Якщо усе навколо буде чисто і добре, то старості ніхто не платитиме, тому він і забруднив річку, що почала вже перетворюватись на болота.

     Гон Шен відкинув думку, що зробив щось не так, і ковтнув чаю.

     — Я тобі братику, написав оду.

    — Мені? — зніяковіло випучив на Гон Шена очі Ліу Ян.

     Гон Шен відсунувся, випростався, і ще раз окинувши оком нічну красу, почав:

     — День без інтернету, без винних барвників, щодня він був граційний, під дощ бурхливих мрій, ми не знали скільки слів вони зронили на землі, ми лиш чули їх безстрашний, шум братерських кольорів, в призмі щастя ми ходили, вулицями наших днів, безтурботно ми щасливі, без спогадів — не тік мотив, у тіні під вікном, ми плекали це життя, бачити як сильно не ховаємо серця, чи мотив був безпідставний? зірвати якір молодий, щоб світло було лиш ві сні, щоб не літав наш дух в пітьмі, ми не ховали своїх днів, щодня горів наш цвіт слідів, незвідані місця давнішніх, могутньо слали нам привіт,

та що, і ми не знали чи живі? лиш твоя віра була з нами, полями дідових садів, ми будували кораблі, вони несли нас в інші сни, там сни були веселі, ми не могли не знати їх…

     — Дуже… гарно, братику! Як це ти… Сам? Написав?

     Гон Шен лиш меланхолійно кивнув і зустрів поглядом Ваню та Леоніда які прийшли до Гон Шена, провідати його. Привітавшись з ними, Гон Шен видалився, пішов до себе в кімнату взяти покривало, бо на вулиці ставало дедалі холодніше.

     Кімната темна, забута дитячими роками. На стіні килим, на столі книга, а з вікна як завжди віяло давнішніми мріями.

     Гон Шен взяв покривало і розвернувшись, побачив над дверима картину.

     Це була мапа Ліу Яна.

     Вона світилась.

‍​‌‌​​‌‌‌​​‌​‌‌​‌​​​‌​‌‌‌​‌‌​​​‌‌​​‌‌​‌​‌​​​‌​‌‌‍

Кінець

1 ... 23 24
Перейти на сторінку:

 Увага!

Сайт зберігає кукі вашого браузера. Ви зможете в будь-який момент зробити закладку та продовжити читання книги «Гон Шен, Foma», після закриття браузера.

Коментарі та відгуки (0) до книги "Гон Шен, Foma"