Читати книгу - "Душа між світами , Marina K"

Пройшов рік із того дня, як життя Таї Вільямс і всіх, хто її любив, розділилося на «до» і «після». Її кома стала безмовним свідченням болю, віри та надії, які з дня у день змішувалися в серцях близьких. У лікарняній палаті, серед білосніжних стін і одноманітного гудіння апаратів, час ніби зупинився. Але поза цими стінами життя тривало, і кожен день наближав до рішення, яке змінить усе.

Місіс Вільямс стала тією, хто ніс найбільший тягар цього випробування. Щоранку вона приїжджала до лікарні, несучи із собою турботу , любов і ще одну порцію надії.

— Привіт, моя дівчинко, — говорила вона, сідаючи на стілець біля ліжка доньки. Її голос був теплим, але злегка надламаним, як струна, що ось-ось порветься.

Вона розгортала свіжий букет квітів, який приносила з собою щодня, і ставила його у вазу.

— Подивися, які гарні іриси сьогодні. Твої улюблені. Я знаю, ти любиш ці кольори — фіолетовий, синій, трішки жовтого.

Потім мати розповідала про всі події, які відбувалися вдома.

— Артемко знову побив рекорд у грі на приставці. Каже, що це на честь твоїх перемог. Пам’ятаєш, як ти завжди вигравала у нього?

Вона читала їй книги, які Тая любила.

— Давай прочитаю тобі щось із твоєї улюбленої класики. Ось, «Маленький принц». Пам’ятаєш цю частину про троянду? Ти завжди казала, що вона нагадує тобі про твою слабкість і силу водночас.

Місіс Вільямс зупинялася лише на хвилину, щоб витерти сльози, які непомітно текли по її щоках.

— Тая, прошу тебе, прокидайся. Я так сильно скучила за твоїм голосом.

На відміну від матері, містер Вільямс не був багатослівним. Він приходив до лікарні лише тоді, коли знав, що зможе стримати емоції.

— Привіт, малятко, — бурмотів він, сідаючи поруч і обережно беручи її холодну руку в свою.

Він дивився на неї мовчки, намагаючись знайти в її обличчі хоч натяк на життя.

— Я обіцяв тобі, що завжди буду поруч. Я тут. Не підведи нас, добре?

Його голос тремтів, але він не давав собі розслабитися. Чоловік звик бути сильним, тримати все під контролем, але в цей момент відчував, що втрачає частину себе.

Аліна приходила до Таї майже щотижня. Вона приносила із собою маленькі сюрпризи: листівки, фотографії, новини зі школи.

— Привіт, Тая! Ну що, сьогодні розкажу тобі все, що сталося за цей тиждень, — казала вона, сідаючи поруч і влаштовуючи на столі принесене.

Аліна розповідала про все: хто з ким посварився, які фільми вийшли, як готувалися до випускного.

— До речі, Макс часто приходить. Ти б бачила, як він дивиться на тебе. Він справді тебе любить.

Іноді Аліна просто мовчала, тримаючи руку подруги.

— Знаєш, Тая, без тебе тут усе не так. Я хочу, щоб ти повернулася, щоб ми знову сміялися разом.

Макс відвідував Таю майже щодня. Він приносив квіти, книги, іграшки, які вона любила.

— Привіт, Тая, — говорив він, сідаючи поруч і відкриваючи книгу. — Я знову тут.

Він розповідав їй про свої дні, про навчання, про те, як справи в їхньому класі.

— Пам’ятаєш, як ми сміялися з моїх невдач на катку? Я таки навчився нормально кататися. Як тільки ти прокинешся, я покажу тобі.

Іноді, залишившись сам на сам, він нахилявся ближче до неї.

— Я не можу без тебе, Тая. Ти повинна повернутися. Ти сильна, ти впораєшся.

Одного разу, під час чергової консультації, лікарі запропонували сім’ї розглянути можливість лікування за кордоном.

— В Італії є клініка, яка спеціалізується на подібних випадках. Ми не можемо гарантувати дива, але це збільшить шанси, — сказав лікар.

Місіс Вільямс, не вагаючись, погодилася.

— Якщо це дає хоч найменшу надію, ми зробимо це.

Батьки почали готуватися до переїзду: продавати будинок, оформляти документи, шукати найкращих спеціалістів.

Одного дня Макс, гуляючи в парку, побачив Тео з новою дівчиною. Вони сміялися, ніби все було чудово. Макс зупинився, а в його очах запалав вогонь гніву.

— Тео! — вигукнув він.

Тео зупинився, зніяковів, але не зміг уникнути зустрічі.

— Максе...

— Замовкни, — перебив його Макс. — Через тебе Тая зараз у лікарні! Ти знаєш, як вона постраждала через тебе?

— Я... я не хотів, щоб так сталося, — спробував виправдатися Тео.

Макс підійшов ближче.

— Не хотів? А думати пробував? Вона страждає, її родина страждає, а ти тут щасливий, ніби нічого не сталося!

Макс ударив його в плече з такою силою, що Тео похитнувся.

— Живи з цим, — сказав Макс і пішов геть, не чекаючи відповіді

Того ж вечора, повертаючись додому, Макс побачив біля будинку Вільямсів фургон для перевезення меблів. Люди виносили речі, завантажували їх до машини.

Він швидко підійшов до місіс Вільямс.

— Що відбувається? Ви переїжджаєте? — запитав він.

— Так, Максе. Ми веземо Таю до Італії. Там у клініці можуть допомогти.

— Ви залишаєте її?

— Ні, ми намагаємося врятувати її, — сказала мати зі сльозами в очах.

Макс не сказав нічого. Він лише пішов до найближчого квіткового магазину й купив найбільший букет білих троянд.

Він зайшов до її палати. Білий букет здався ще яскравішим у стерильній лікарняній кімнаті.

— Привіт, Тая, — тихо промовив Макс, сідаючи поруч.

Його голос тремтів, але він намагався говорити впевнено.

— Ти їдеш. Я знаю, це на краще, але... мені боляче думати, що ти будеш так далеко.

Макс довго сидів поруч, розповідаючи їй про все, що накопичилося в його серці.

— Коли ти прокинешся, я буду чекати тебе. Завжди.

Перед тим як піти, він нахилився й поцілував її руку.

— Я люблю тебе, Тая. Завжди.

Макс вийшов із палати, залишивши білий букет біля її ліжка.