Читати книгу - "Картковий будинок"

— Містере Уркгарт,— захекано гукнула вона услід міністру, що намагався втекти,— будь ласка! Мені потрібно дізнатися ваш погляд.

— Не думаю, що в мене він сьогодні є, міс Сторін,— Уркгарт кинув свою відповідь через плече, не спинився.

— О, точно, ми часом не повернулися знову до «Головний організатор відмовляється підтримати прем’єр-міністра»?

Раптом Уркгарт спинився і розвернувся, стаючи віч-на-віч із задиханою Меті. Його очі яскраво спалахнули; у них не було гумору.

— Так, Меті, гадаю, ви маєте право чогось очікувати. Тож яка ваша думка?

— Насадили на рожен. Це офіційний погляд. Якщо перед цим у вогні були Колінґриджеві ноги, то, здається, скоро за ними підуть і чутливіші частини його тіла.

— Так, можна сказати й так. Звісно ж, немає нічого дивного в тому, що прем’єр-міністр скидає одяг. Але ж роздягатися на публіці...

Меті дарма чекала, щоб Уркгарт закінчив. Він не засудить свого прем’єр-міністра, тільки не відкрито, на сходах. Але якщо не було ніякого осуду, то й жодної спроби виправдання також.

— Але ж це вже другий великий витік за останні тижні. Звідки вони?

Він поглянув на неї у своїй яструбиній манері, яку вона знаходила такою непереборною і лише трішки моторошною.

— Як головний організатор, я відповідаю суто за дисципліну серед рядових членів уряду. Не варто очікувати, щоб я розігрував директора школи ще й для своїх колег по Кабінету.

Її губи затремтіли, вона важко вдихнула.

— Це йде з Кабінету?

— Хіба я таке сказав? — звів він брову.

— Але ж хто? І чому?

Він наблизився.

— О, то ви дивитеся прямісінько крізь мене, так ви робите, міс Сторін.

Зараз він уже сміявся з неї, стоячи настільки близько, що вона відчувала тепло його тіла.

— У відповідь на ваше питання: я не знаю,— провадив він,— але, безсумнівно, прем’єр-міністр доручить мені дізнатися.

— Офіційно чи неофіційно?

— Гадаю, я вже й так сказав достатньо,— мовив він і рушив далі сходами.

Та Меті не хотіла, щоб її отак відштовхували.

— Чудово. Дякую вам. Звісно ж, на умовах лобі.

— Але ж я нічого вам не сказав.

— Прем’єр-міністр запускає розслідування щодо того, хто з його колег по Кабінету зливає секретну інформацію.

Він ще раз спинився, розвернувся.

— Меті, я не можу нічого прокоментувати. Але ви набагато сприйнятливіша, аніж більшість ваших тугодумних колег. Мені здається, що це радше ваша логіка, аніж мої слова, привела вас до таких висновків.

— Я не хочу втягувати вас у неприємності.

— Але ж, Меті, як на мене — це саме те, чого б вам хотілося.

Він грався з нею, майже фліртував.

Вона поглянула на нього, її голос прозвучав хіба трішки гучніше за шепіт.

— Вам відомо набагато більше про неприємності, які я створюю. Я старанна учениця.

Вона не була повністю певна, навіщо вона це сказала. Їй варто було б зашарітися, але цього не сталося. Їй слід було б відкинути натяк, та вона смакувала його, читаючи у Уркгарта в очах.

Раптом вона схопила його за рукав.

— Якщо вже нам пустувати разом, нам варто навчитися довіряти одне одному, тож дозвольте мені прояснити одну річ. Ви не заперечуєте, що прем’єр-міністр попросить розслідування поведінки членів його Кабінету. А не заперечуючи, ви це підтверджуєте.

Прийшла його черга понижувати голос.

— Можна сказати й так, Меті. Та я не можу прокоментувати.

— Це те, що я напишу. І якщо це неправда, благаю, спиніть мене.

Вона міцніше стиснула долоню. Його рука опинилася на її руці.

— Спинити вас, Меті? Навіщо? Ми ж тільки-но почали.

Розділ дванадцятий

Пролонгований кредит, індійська кухня й англійські хлопчики ніколи не задовольнять чоловіка надовго. Але з усіх цих трьох речей я б рекомендував пролонгований кредит.

Пустощі. Чи це те, до чого він прагнув? Так, мабуть, так і є, вирішив Уркгарт, продовживши підніматися сходами. Він сперся об стіну й гучно розсміявся, добряче наполохавши двох колег, що прошмигнули повз, трусячи головами. Зрештою він опинився на балконі для відвідувачів, де публіка тиснулася у рядах вузьких лав, щоб спостерігати діяльність палати внизу. Він упіймав погляд маленького й бездоганно вбраного індійського джентльмена, для якого вибив місце на балконі, й подав йому знак. Чоловік силувався вибратися з забитих публічних лав, протискаючись повз коліна, сиплючи вибаченнями на ходу, аж поки не опинився перед своїм господарем. Уркгарт дав йому знак мовчати й повів до маленького коридору позаду балкона.

— Містере Уркгарт, сер, це були найзахопливіші й вельми пізнавальні дев’яносто хвилин. Я глибоко в боргу перед вами за те, що ви допомогли мені отримати таке зручне місце.

Акцент чоловіка був насичено-субконтинентальний, а поки джентльмен говорив, його голова хиталася з боку в бік на манірний індійський лад.

Уркгарт знав, що це все нісенітниці, що навіть маленькі індійські джентльмени, такі як Фірдаус Джабвала, вважають розташування сидінь вкрай незручним, та він кивнув на знак подяки. Вони ввічливо розмовляли, поки Джабвала обережно діставав свій дипломатичний кейс зі столу капельдинера. Приїхавши, він вперто відмовлявся здати його, аж поки йому не сказали, що заборонять відвідини балкона, якщо він не залишить його на охороні.

— Я такий радий, що ми, британці, досі можемо довіряти своє майно простим роботягам,— заявив він дуже серйозно, поплескуючи кейс, щоб заспокоїтися.

— Певно, що так,— відказав Уркгарт, який не довіряв ані простому роботязі, ані Джабвалі.

Та все-таки він був виборцем, який володів різними квітучими місцевими компаніями і надав 500 фунтів пожертв на витрати кампанії, нічого не попросивши взамін, окрім особистої зустрічі в палаті громад. «Не на окрузі,— пояснив він секретареві Уркгарта по телефону.— Це справа скоріш національна, аніж місцева».

500 фунтів за чашку чаю — це видавалося вдалою угодою. Йдучи попереду, Уркгарт провів для свого гостя короткий тур — славетні мозаїки П’юджина в центральному фойє, фрески з каплиці Святого Стефана, склепінчаста дубова стеля Вестмістер-голу, яка здіймалася настільки високо й була така темна, що майже губилася для погляду. Тим кроквам було тисячу років, найдавніша частина палацу. Саме тут Джабвала попросив постояти хвильку.

— Я був би вдячний за тиху мить у цьому місці, де засудили короля Карла