Читати книгу - "Випадковий наречений, Аніта Русанова"

Настя

Мій ранок почався ще за довго до сходу сонця. Я прокинулась о четвертій ранку, коли надворі ледь-ледь почало виднішати. У ліжку я лежати більше не хотіла, тому, зібравшись, пішла на пробіжку.

Уперше в житті я задумалась про свою сім’ю, про коханого чоловіка, про маленьких дітлахів, про родинні свята. Чому? Мені просто наснився сон, у якому на Новий Рік, я була разом зі своїм чоловіком та дітками.

От тільки це був лише сон, а мої думки – залишаться лише думками. Я давно зробила танці своєю сім’єю, своїм чоловіком та дітьми. Без них я не уявляю свого життя. Так це дуже втомлює, але відпочивши трохи, ти повертаєшся із новими силами у це танцювальне русло. А якщо я знайду собі нареченого, а потім з’являться діти, то на кар’єрі можна ставити хрест. Я просто не зможу розриватися між танцями і сім’єю. Коли в тебе є щось одне, вся твоя енергія направлена туди, а по-іншому я просто не зможу. Та і танці, це не просто справа мого життя, це і є моє життя.

Після повернення з пробіжки, я прийняла душ, і вирішила приготувати сніданок. Все ж часу у мене пре достатньо. Також сьогодні я планую піти в театр. Хотіла ще до студії потрапити, от тільки там дітки вже пішли на канікули, а заняття будуть тільки через два місяці. Тому сьогодні в планах лише театр, завтра там має бути вистава, от тільки я там не виступатиму, бо я ще мала б бути в Америці. Ну нічого, подивлюсь виставу із глядацького залу, це також інколи треба робити.

До восьмої ранку я вже встигла зробити все що можна, навіть на кухні гарненько прибрала.

- Добрий ранок! А ти чого так рано встала? – Запитала Іра, потягуючись.

- Та щось погано спала. От вирішила цей ранок із користю провести. – Сказала я, вказуючи на сніданок.

- Оо, сніданок це дуже добре. – Сказала Іра, сідаючи за стіл.

- Давай їж, поки не захололо. – Сказала Ірі і простягнула їй столові прибори.

- Дякую.

- Я сьогодні хотіла до театру поїхати, якщо хочеш можеш поїхати зі мною.

- Я хотіла б навідатися до однієї танцювальної студії, можливо там комусь тренер потрібен. – Сказала Іра.

- Аа, ну це добре. Якщо потрібна буде допомога – звертайся!

- Дякую, обов’язково! І ще, я сьогодні до мами поїду, а потім на свою квартиру, не хочу тебе обтяжувати. – Сказала Іра.

- Ти що таке говориш?! Ти мене взагалі не обтяжуєш, мені навпаки веселіше, а то вдома аж сумно іноді від самотності.

- Так це тобі чоловіка треба сюди, а не мене! – Сказала Іра, розсміявшись.

- Та ні, краще ти. Не хочу ходити по квартирі і збирати шкарпетки за ним.

- Ахаха, Настя, перестань, я зараз лусну від твого виразу обличчя. – Регочучи, сказала подруга.

- Ну а що, не правду кажу? – Запитала я серйозно у подруги.

- Ну я не знаю, от коли в тебе з’явиться чоловік, скажеш мені.

- Хіба що, у мріях.

На цій веселій ноті ми почали збиратись – я у театр, а Іра в студію.

Через якусь годину я вже крокувала великим фойє свого рідного театру. Не була тут менше тижня, а відчуття ніби взагалі нікуди не від’їжджала. До речі, десь тут має бути Свят, треба зайти до нього.

Підійшовши до його кабінету, тихенько постукала у двері і зайшла.

- Стеценко, ти тут? – Зайшовши, гукнула Свята, проте у кабінеті його не виявилось.

- Тут, Соколовська, тут. – Промовив Свят позаду. – Виходив за кавою, як знав прихопив дві, от ніби відчував, що тебе зустріну.

- Який же ти брехун Стеценко. – Сказала я, засміявшись.

- Чому це? По-перше, я мав дійсно таке відчуття, а, по-друге, ти вже кілька днів вдома, тому це логічно що ти мала б сюди заявитися, навіть, не дивлячись на те, що у тебе ще кілька днів відпустка.

- Ну це так. – Посміхнувшись, відповіла. – Стоп, - здивовано вигукнула я до Свята, - звідки ти знаєш, що я вже кілька днів вдома?

- У клубі тебе бачив. – Сказав Свят, протягуючи мені каву.

- Ти один був? – Чомусь мене хвилювало це питання.

- Ні, з Максом. – Сказав Свят, я тихенько вилаялася. – А що?

- Він теж мене бачив? – Не знаю для чого, я задаю ці питання, але мені було реально цікаво, і в якійсь мірі соромно.

- Так. Ми хотіли підійти, але побачили що ти не сама, і вирішили просто за вами спостерігати, щоб ви нічого не накоїли. До речі, хто та дівчина? – Зацікавлено запитав Свят.

- Я була в Америці у своєї подруги на весіллі. – Почала я. – Точніше, воно мало бути.

- Тобто?

- Ну вони сильно посварилися, розійшлися і ми з нею прилетіли додому. – Справжню причину їхнього розриву я вирішила не говорити, Святові не потрібно знати таких деталей.

- Ого, нічого собі. – Сказав Свят, потираючи скроні. – А чому не зателефонувала нам?

- Розумієш, ми вирішили відірватися із нею, останній раз ми так тусили ще перед Америкою, та і їй треба було відволіктися. Ну а хлопці нам тільки б заважали.

- Ну зрозуміло. Зараз то хоч все нормально?

- Та начебто так. Подушки вдома всі сухі, а посуд цілий. – Засміявшись, сказала я.

- Хах, ну це добре.

- Так, я б іще з тобою отак посиділа і поговорила, проте я вже спізнююся.

- Так, добре. Може на днях якось сходимо в клуб, візьмеш із собою подругу, відірвемось?

- Можливо, у разі чого я наберу, ну або зайду.

- Добре, буду чекати. – Сказав Свят, а я у знак згоди кивнула.

День пройшов дуже швидко. Я так втомилася, що ледь потрапила додому. Сил не було навіть приготувати вечерю. Тому після душу, я одразу впала спати.